Завантажити

на те мiсце, де посеред поля просто неба лишилося лежати тiло Авеля, сiв поруч i нiкого не пiдпускав. Вчора вiн навiть бився з цiлою вовчою зграєю i — важко уявити! — усiх прогнав. Вив весь вечiр, усю нiч i цiлий ранок. Тепер перестав. Черговий Янгол знав: кiстки та м’ясо людини i собаки зараз виборюють одна в одної гiєни. Нащо ж Каїновi бачити таке?
Ще постояли мовчки. Було видно, що Каїн прагне щось сказати… але не наважується.
— Але я… — вiн знов запнувся, проте нарештi наважився: — Я не тiльки рослини любив. Авеля я теж любив. I хотiв зробити якнайкраще.
Черговий Янгол сумно похнюпився. Авжеж любив… якщо це можна назвати любов’ю! Дуже своєрiдно любив, тобто. Любив так, що вбив.
— Задля його ж блага, — про всяк випадок поспiшив уточнити Каїн i додав: — I на благо усiх наших нащадкiв також… Хоча б ти менi вiриш?
«Про що се ти?!» — ледь не заволав Черговий Янгол. — «Про яку любов ти ведеш? I до кого: до брата — чи до тих далеких нащадкiв, якi ще не народилися? Адже вони не зрозумiють тебе, Каїне, нещасний чоловiче, який збився з пантелику! Вони будуть вважати тебе природженим вбивцею! Тебе, котрий так нiжно любив Авеля i навiть якось врятував йому життя. Не зрозумiють нiзащо, нiколи. Iм’я твоє будуть проклинати у вiках… а ти ж дiйсно так пiклувався за нащадкiв! Але — дарма, усе дарма».
Проте нащо обважнювати i без того нелегкий тягар каїнова грiха? I Черговий Янгол просто промовчав.
— Шо ж, не бажаєш говорити — помовч, — погодився Каїн i сказав просто: — Тож я пiшов.
Мовби мова йшла про прогулянку на виноградник, котрий щойно припинив iснувати.
— З батьками будете прощатися? — стрепенувся Божий посланець.
— Мабуть, нi, — Каїн вiдвернувся, i Черговий Янгол згадав, як не зважаючи на усю стриманiсть та небажання втручатися будь у що, довiдавшися про смерть Авеля, Єва влiпила старшому синовi ляпаса.
От i досить з нього.
— То я пiду. Прощавай.
Каїн повернувся i пiшов, куди очi спали.
— Ми ще зустрiнемось. Тiльки-но вам стане важко, мене до вас пришлють. Обов’язково пришлють! — крикнув йому у спину Черговий Янгол. Вiчний бурлака тiльки рукою махнув, не обернувшися: мовляв, не турбуйся особливо, сам обiйдуся. I прискорив ходу.
— Нi, молодий чоловiче, ми ще зустрiнемося. Неодмiнно стрiнемось, — пробурмотiв Черговий Янгол, в якого сльози текли по щоках.
Адже пiсля скоєного злочину Каїн потребував захисту, як нiколи ранiше. Нелегка ця справа — пiдтримувати того, хто заплутався у тенетах брехнi, розкинутих сатаною… Дарма, Божий янгол завжди сильнiший вiд янгола пiтьми. Пiтьмi не здолати свiтла. Нiколи, нiзащо!
I стоячи на вершинi пагорба, вiн спостерiгав за Каїном, котрий ще мав пройти довгий шлях, перш нiж позбутися найбезглуздiшої самовпевненостi. Коли б не Боже знамення, вiн був би тепер зовсiм беззахисним. А беззахиснiсть робить пiдопiчного особливо близьким до покровителя.
Крихiтна фiгурка Каїна вже майже досягла лiнiї небосхилу. На вершинi пагорба плакав Черговий Янгол, втираючи сльози великим крохмально-бiлим носовиком. Над рештками Авеля i Хума гризлися гiєни. Десь Адам намагався заспокоїти дружину — i не мiг, бо й сам був невтiшний. А пiд спекотним сонцем лежала спустошена сараною земля, котрiй ще довго мала поростати травою, загоюючи гiгантськi рани, заподiянi ненажерами-комахами.
Осiнь 1994 — 16 березня 1996 рр., Київ
1 Хум — коричневий (iврит, прим.авт.).
---------------

------------------------------------------------------------

---------------

------------------------------------------------------------

читати