Завантажити

блатні, побутові, туристські, студентські пісні змiнювали одна одну. Він дійсно скучив в психіатричній лікарні за гітарою. А може, він старався так, щоб не дуже сумно і самотньо було брести пiд гору, бо три крихітних мертвотних вогника лише підкреслювали навколишню суцiльну пітьму. Гітарист саме дійшов до середини “Кирпичиков”, коли несподівано стеля пішла вгору та осяялася жовтуватими відблисками. Соня обернулася, весело поглянула на супутників і бадьоро вигукнула:
— Прийшли!
— И
по
камешкам,
по кирпичикам
Разобрали весь хлебный завод…
Отже, це і є Бабин Яр зсередини? І ви тут живете? — відгукнувся Мишко.
— Тут. Але тобі треба виглядати якнайпристойніше.
Останнє зауваження стосувалося Юри. Соня критично оглянула його з голови до ніг, зняла з рук рукава пальта, досі надягнуті на них на кшталт безглуздих манжетiв, обірвала до середини стегон подертi кошлатi брючини і сказала:
— Ну от, тепер ти неодмінно сподобаєшся моєму дідусеві, якщо ми зустрінемося.
— Він сподобається йому ще більше, якщо беззастережно махне свої черевики на мої прекрасні капцi, — пожартував Мишко. Соня зітхнула. Гітарист захихикав і сказав: — Що ж, як не костюмом візьмемо, то піснями.
І бравуючи заграв “Прощання слов'янки”. Зліва спалахнув і почав наближатися крихітний вогник. Невдовзi до них підійшов босий матрос в подраному тільнику і чорних клешах. З-під густих вусів і довгої щетини, що покривала його підборіддя, пробивалася задоволена усмішка, пишна чуприна здригалася. Юрі здалося, що в матроса короста, тому що він весь час потирав правою долонею груди й живіт. Однак придивившись як слід, юнак розрізнив під тільником такі ж темні плями, як на грудях у Соні.
— Ех ти ж моя славненька! Ех ти ж золотце! Музику привела, ненаглядна, — жваво заговорив матрос. — І хто б ще за це подбав, якби не Сонечка! І шо б ми всі без тебе робили? Тут вже з'являвся один фраєр, але він бацає тілько на пианiнi, а я тут упритул бачу гітару і віртуозного гітариста.
— А ти сам граєш? — спитав Мишко. Матрос блаженно закотив очі.
— Та коли я брав в руки баян, весь Привоз заходився жахливою кадриллю, навіть перекупки кидали свої клумаки, тілько ніхто їх не грабував, тому як вся шпана викручувалася разом з ними досхочу… Тілько де ж тут баяна взяти? Пару разів траплялася ламанина, і те на кшталт акордеона. А так би я показав вам, особливо Сонечцi:
Ах лимончики, вы ж мои лимончики,
Вы ж растете у Сони на балкончике…
— Чубику! — спинила дівчина матроса.
Несподівано для себе Юра обійшов Соню і встав між нею і “кривдником”. Той спитав, навіть не глянувши на юнака:
— Сонечко, шо то за шмаровоза ти притягла? І шо це він вилупивсь на мене, мов Ленін на контру? Ми з тобою тихо-мирно розмовляємо, як знайомі дев'ятнадцять років інтелігентні люди, а цей чепурун…
Гітарист різко ударив по струнах, відтіснив плечем Юру і представився:
— Між іншим, Мишко. А тебе, здається, Чубиком називають? Так от, Чубику, я знаю місце, де цих баянів більше, ніж кукурудзи на рiдних ланах. Принаймні один точно був в нашому корпусі психушки. Гітара звідти ж. Добрячий інструмент? В нас лікар мріяв зробити музгурток з божевiльних, тому що сам був злегка поведений на музиці. До речі, покажи свого фраєра, я зроблю йому приємнiсть: піаніно в нас також було.
Матрос належним чином оцінив своєчасне втручання гітариста, хитро підморгнув йому, стусонув у плече, гаркнув: “Повний уперед! Гайда!” — і невдовзi вже здалеку почувся задушевний спів дуетом:
— Рыбачка Соня как-то в мае-е-е-е…
Дівчина посміхнулася.
— Чубик хороший. А задирається тому, що без малого двадцять років навколо мене вертівся, а я навіть за руку його жодного разу не тримала, як тебе ось тримаю. Неприємно це йому…
Соня несподівано замовкла, немов боялася сказати зайве.
— Чому ти його не тримала за руку? Може, він скривдив тебе…
Юра відчув, як вмить напружилася рука дівчини. Її крижані маленькі пальчики несподівано сильно здавили його долоню і здавалися тепер маленькими лещатами.
— Потім… так вже повелося, а раніше…
Соня відвернулася і затремтіла. Юра відчув велику біду. Чи то він чимось образив дівчину, чи то біда весь цей час жила в ній, прихована, ретельно подавлена, і своїми словами юнак мимоволi примусив Соню пригадати щось моторошне із земного життя, обiрваного окупантами на початку війни. Юра подався до дівчини, але був зупинений хрипким від напруження голосом:
— Коли німці гнали нас по вулицi Мельникова сюди, гнали як череду… Вони відбирали речі… Всі речі. Примушували роздягатися, а потім… Всяке траплялося…
Юра зцiпив зуби, зрозумівши, що саме трапилося з дівчиною. Він невміло обійняв Соню за плечі і слухав, як натужно цiдила вона слово за словом:
— Вони не бачили з-помiж нас людей. Ми були… Жиди! Яких треба розчавити, мов тарганiв… Всіх до єдиного. Але вони аж ніяк… не гребували. Я трохи не збожеволiла… Це було так… бридко… Мене розстріляли через день, а я думала… тиждень минув… Потім, вже тут я була… дика, ховалася від усіх… на озері…
— Годі, —

читати