Завантажити

принципово не міняє!
Це може здатися парадоксальним, але це дійсно так. Дійсно, людина не може зробитися кращою або гіршою від знань про минуле життя. Тоді який сенс в знанні про своє минуле, що не повернеться, що зникло, розсіялося димом-курявою?! Отже, спроба з'ясувати, що було з тобою в гiпотетичному минулому житті — це так або інакше погляд назад, початок руху назад, а не уперед.
Однак саме таким чином я спробував пов'язати учасників-жертв Бабиного Яра і Куренiвської трагедії з жертвами Чорнобиля. Чому? Тема цiєї повісті — погляд в минуле, кинутий не з метою фiксування, зациклення на цьому минулому, але початку поступального руху уперед пiсля згадки про нього. Оскільки мова йде не просто про життя окремих людей, але про трьи поколінь киян, яким випало пережити трагедії, рiч не в особистих долях, але в долі цілого народу; і саме тут спогад про допущені в минулому помилки із заняття пустопорожнього перетворюється на надто важливе. Досвід окремої особи може зникнути, згинути у віках; досвід соціальний — ніколи, він підсумовує досвід всіх людей і передається наступним поколінням.
Саме тому я визнав за можливе використати ці погляди в своїй повісті, оскiльки як літературний прийом реiнкарнацiя дуже навіть ефективна. Якщо один з героїв твору буквально попадає в шкуру іншої людини, хіба це не найкращий засіб примусити читачів пережити думи героїв, їхнi біль, горе, щастя і радощі? До речі, наявність або відсутність реiнкарнацiї принципово нічого не змiнює не тільки в житті, але і в даній повісті. Дійсно, якби дівчинці просто наснилися всі чотири сни без отримання звістки про те, що ввижалося їй минуле життя — хіба змінило б це рівень її відповідальності перед іншими за отримане знання? І хіба самі факти розстрілів в Бабиному Ярi, Куренiвської трагедії і Чорнобильської катастрофи і період між ними в одне покоління не є об'єктивною реальністю, що не залежить від будь-чиїх снів?..
Те ж саме я можу сказати про структуру так званих “тонких” світів, про показане в повісті пекло — я можу і не поділяти подібний погляд на потойбічний свiт, але картина саме такого замогильного світу спрацьовує в цій повісті найефективнiше.
Підтвердження третє. Герої повісті
Ви вже знаєте, що про Куренiвську трагедію нічого майже не писали, так що ні Юру, ні Мишка, ані Мишку я, на жаль, обгрунтувати і підтвердити не можу. Не знаю також підтвердження, що в Бабиному Ярi був розстріляний матрос Дніпровської флотилії, боцман Яша по прізвисько Чубик (хоч факт розстрілу моряків-днiпровцiв підтверджується і в Кузнєцова, і в інших джерелах). А щодо розстріляних євреїв, які діють в повісті — справа абсолютно інше.
У 1991-му р., в переддень 50-рiччя початку розстрілів, київська газета “Молода гвардiя” здійснила найшляхетнішу справу, випустивши Книгу пам'яті Бабиного Яра. У ній наведені всі дані, які на той момент вдалося зібрати про жертви розстрілів (і не тільки про євреїв, інакше в Книгу не увійшли б, наприклад, Олена Теліга тй Іван Рогач, які були переконаними українськими націоналістами).
Коли в 1989 році я починав працювати над повістю, я вивів наступних героїв-євреїв: Соня та її дідусь, на прізвисько Старий Сьома; його друг Борух Пінхусович, що мешкав на Малiй Василькiвськiй (тепер Шота Руставелі) біля синагоги (тепер Театр ляльок). Соня, що закінчила школу i мешкала з дідусем неподалiк (мені здавалося, десь на вул.Саксаганського, це на квартал вище вул.Жаданiвського). Уявiть же моє здивування, що межувало мабуть з жахом, коли в Книзі пам'яті Бабиного Яра я знайшов всіх трьох:
“САХНОВСЬКИЙ САМУЇЛ ВОЛЬФОВИЧ, зав.маг., 1890, м. Київ, вул. Шота Руставелі, д.10, кв.4” (стор. 68)
“СТАВСЬКА СОФIЯ, учениця, 1924, м. Київ, вул. Жаданiвського, д.41, кв.11.
СТАВСЬКИЙ БОРИС, 1870.” (стор. 72)
Не знаючи нічого про цих людей я лише переплутав імена старих (дідусь був Борухом, а Старий Сьома — стороннiм) та дав зайвий рік Соні, в іншому все співпадало! Все, аж до місця мешкання (правда і те, що Стасвкi мешкали на вул.Жаданiвського, а не на Саксаганського, але це лише на квартал нижче і це я в першому варіанті точно не визначав).
Ось саме тоді я зрозумів, що коли не перероблю свою повість і приховаю її від людей, то буду мов свинячий непотрiб. Тому що всі вони дійсно жили! І все, що я написав — правда, хоча я не є прямим свідком Куренiвської трагедії.
* * *
А тепер зважте, дами і господа, панi та панове, товариші і товариші, громадяни і громадянки, люди, чєловєкi, чи така вже фантастична річ — ненаукова, містична фантастика! І можете хоч в театр, хоч куди.
Тільки благаю: пам'ятаєте.
Черговий виток двадцятирічного циклу розкручений.
У нашому розпорядженні залишилося не так вже багато часу.
Дай Боже вам одуматися, люди, чєловєкi!
Не дай нам Боже отримати чергового ляпаса…

1989-92 рр., Київ-Вигурiвщина-Київ
34

читати