Завантажити

а ти — Юрою! Хто покинув інші світи, забуває колишнє життя. Заради тебе було зроблене виключення, от і все. А їй це навіщо? Ти будеш охороняти її, тобі і належить знати. Аля ж допоможе тобі самим своїм існуванням. І взагалі в тебе не буде більше снів про те життя. І якщо все піде нормально, ми ніколи не побачимося. Хоч без підтримки як і раніше не залишишся. Отак-то, пусюнчику. Час діяти.
Миша схилився над дівчинкою, посміхнувся, провів рукою над її личком. Алька радісно загулила. Свiтлана хотіла втримати руку гостя, але нерухомо застигла, побоюючися, як би її пальці не пройшли крізь примарний дим. Мишко кинув на Свiтлану загадковий погляд, потім підморгнув дівчинці і спитав:
— Що, Соню, допоможемо пусюнчиковi? Як ти гадаєш, Алечко, дозволить мама Світлана образити тебе чи ні?..
У сусідній кімнаті чи то ходики баби Наді, чи то годинник долі монотонно відмірював двадцять років до наступної біди. Миша схилився над ліжком, Аля всміхалася йому і витріщала оченятка. А Свiтлана не знала, що ж їй робити тепер, як виконати те, що Юрі здавалося таким простоєм і легким.
Виявляється, це ще не кінець!..

POST SCRIPTUM (1992 р.)
Так, це ще не кінець. Не кінець двадцятирічного циклу, і не кінець повісті. Тому переконливо прошу тих, хто дочитав її до цього місця, потерпіти ще трохи: з вами поговорить сам автор.
Дами і господа! Панi та панове! Товариші і товариші! Громадяни і громадянки! Люди, чєловєкi!
(На увагу леди і джентельменов, мадам і месье, сеньйорів і сеньйорит я не розраховую, але ж хтозна…)
Спочатку ніякого прямого безпосереднього звертання автора до читачів я не планував. Це не в моєму стилі: у літературного опусу є свої герої, от нехай вони і спілкуються з читачами. Але коли я розпочав переробляти перший чорновий варіант повісті на другий, мене раптом охопили сумніви: мені можуть… не повірити. Уявляєте: можуть не повірити!!!
Дійсно, жанр фантастики зобов'язує до прояву фантазії. Добре б ще повість була науково-фантастичною, а то фантастика явно ненаукова, містична якась, маячня найчистішого гатунку. І от я побоююся, що пiсля прочитання її пани лихо запропонують панянкам ручку, панночки кокетливо поведуть очами, посміхнуться і підуть разом з панами кудись в театр… і надалi не згадають про всі ці дурощі.
Пробачте мене за голослівне твердження, але це зовсім не дурощі. І благаю: не відмахуйтеся від них…
Але що вам мої прохання?
І от саме з метою принаймнi мiнiмального пiдтвердження щойно сказаного я вирішив підібрати хоч би якісь цитати з написаних іншими людьми і з абсолютно іншх приводiв книг, які нехай би непрямо могли підтвердити основну думку повісті:
Двадцятирічний цикл і все, що стосується нього, є реальністю,
і отримання Києвом чергового ляпаса за двадцять років також реальне.
Це і є істинна тема повісті, а не Бабин Яр, Куренiвська трагедія або трагедія Чорнобиля. Взагалі-то Куренiвка вибрана мною як тема виключно з двох наведених нижче причин:
1) в Бабиному Ярi стоїть сьогодні не тільки грандіозний пам'ятник в стилі соцреалiзму, що не відображає в повній мірі трагедію одного з найжахливiших місць Вітчизняної війни, але й, слава Богу, менора; про Чорнобиль говорили досить багато і поки ще говорять, хоч в усіх на думцi зараз економічна криза і як наслідок — судомливi пошуки коштів для існування; Куренiвська трагедія ж потрапила в тінь як досить дрібний випадок поруч iз двома гігантами;
2) хоч Куренiвка і дрiбнувата, проте вона є середньою ланкою між Бабиним Яром (з яким, до речі, об'єднана навіть територіально) і Чорнобилем, які є в свою чергу трьома ланками в більш довгому ланцюжку (напр., голодомор в Україні під час громадянської війни+розруха 1921 року і т.iн. — назад, те, що станеться десь у 2001 році, якщо людство не одумається — уперед); отже, необхідно нагадати про Куренiвку.
Так от, ще раз повторюю: постскриптум затіяний мною для того, аби хоч якось підтвердити очевидно фантастичні рядки повісті.
Підтвердження перше. Факт куренiвської трагедії
Про Куренiвку у нас ніхто не писав і не пише (про єдине серйозне виключення мова нижче). Лише на 30-рiччя трагедії в одній з київських газет я бачив коротеньку статейку, та по радіо прозвучала знову ж коротенька передача. Значення таке: жертви не пiдрахованi, винуватці невідомі, минуле обкутане туманом, а майбутнє покаже. Як ви розумієте, для тримiльйонного Києва це каламутна крапля в морi і зламана голка в копнi сіна. Ні, навіть вушко від голки. За час, що минув після катастрофи (більше 30 років) встигли вирости мінімум два покоління киян, та ще й скільки приїжджих. І якби ще нагадували тi, хто знає, а так — більшість населення поняття не має про Куренiвку! Тут не нагадувати, тут розповісти треба. Так що, шановні тiнейджерi й ті, кому за двадцять (а може, і кому за тридцять!), запевняю вас: Куренiвська трагедія була. Де?! У Києві?! Сель?! Але ж це не гори, звідки ж грязьовий потік!!! А просто “на семи горбах стоїть мiсто Київ ”, Сирець вище за Поділ і Куренiвку. Звідти і рвонуло. З Бабиного Яра, що

читати