Завантажити

можливість ущільнюватися, вода з неї потроху стекла струмками у Дніпро, і до кінця весни можна було братися до розкопок.
Розкопки тривали два роки. Було відкопано безліч трупів — в будинках, в ліжках, в повітряних подушках, що утворилися в кімнатах під стелею. Хтось дзвонив в телефонній будці — так і загинув зi слухавкою в руках. У трамвайному парку відкопали групу кондукторів, що якраз збиралися там здавати виручку — і касира, що приймав її. Цифра загиблих, природно, ніколи не була названа. Бабиному Яру не везе з цифрами.”
І ще два речення, що стосуються швидше мiстичностi моєї повісті, нiж теми Куренiвки, хотів би я навести. Вони вставлені автором в романа у 1967-69 р.р.:
“Спроба стерти Бабин Яр несподівано вилiзла боком, призвела до нових масових жертв, навіть виникли забобони. Популярною була фраза: “Бабин Яр мститься.”
Ось так.
Я вельми щасливий, що знайшовся свідок з сучасників куренiвської трагедії, що залишив роман-документ. Природно, незважаючи на правдивість моєї повісті, внаслідок самого її жанру я не можу стверджувати, що написав документ. Та я й не прямий свідок. Так що за точними фактами посилаю вас до Анатолія Кузнєцова. Зокрема, визнаю, що він набагато правдивiше і виразнiше пояснює причини селя, хоч недооцінює роль грунтових вод (до речі, в романі він пише, що з яра витікав струмок; отже, грунтові води не просто на Сирці, а в ярi були!). З іншого боку, він нічого не пише про грозу, що вирувала в ніч на 13-е березня і також зробила свій внесок в руйнування греблі. Ну а з третього, я переоцінив роль тих же грунтових вод.
Звичайно, це деталі, але саме про деталі я хотів би зараз сказати. Я щасливий, що як у загальних рисах (дві хвилі: водяна і грязьова; дата катастрофи, день тижня; міліцейське оточення; таємниця, радше, спроба приховати, випалити з пам'яті людей випадок і т.iн.), так і в деталях (тi, якi задихнулися в телефонній будці; занесений трамвай; смерть касира; той, що врятовується на вертольоті і т.iн.) свідоцтва опитаних мною очевидців співпадають з “Бабиним Яром” Кузнєцова. Отже, для тiнейджера, що збирає по крихточках чутки в умовах загальної “гри в мовчанку” через 15 років після трагедії я попрацював непогано. З іншого боку, ми багато в чому розходимося (оцінка причин, що викликали сель; Кузнєцов не згадує про корпус психіатричної лікарні ім.Павлова, що обвалився; я помилився щодо часу сходу хвилі багнюки, оскiльки в повісті Юра прокинувся під час сірого світанку, тоді як в середині березня о 8.45 ранку вже зовсім ясно; у мене розкопки трамвая починаються відразу ж після катастрофи, а не наприкiнцi весни і т.iн.). Що ж, на документальній точності я не наполягаю, хоч у мене також все правда. Я не став підганяти свою повість під “Бабин Яр”. Я залишив свідоцтва своїх очевидців недоторканими. Можливо, так мені вдасться уникнути обвинувачення в плагіаті або, гірш того, в перверсiї романа Кузнєцова. І крім вибору епіграфа і от цього постскриптуму я не використовував “Бабин Яр”. Це різні твори, і нехай вони залишаться різними.
Підтвердження друге. Спонтанний спогад про колишнє життя
Ось що сказано про посмертні спогади дитини в книзі Ю.М.Іванова “Йога і психотренинг. Шлях до космічної свідомості”:
“Зупинiмося на дослідженнях Яна Стевенсона… Діти… у віці 3-9 років можуть пригадати деталі попереднього втілення спонтанно. Як приклад дуже цікаве обстеження індійської дівчинки Шанті Деві, яка в чотирирічному віці розпочала розповiдати про своє колишнє земне життя, вказуючи ім'я чоловіка. Ця людина на ім'я Чобі була знайдена і представлена дівчинці, яка його упiзнала і вiрно відповіла на задані їй питання. Через декілька років разом зi своїми батьками і деякими свідками Шанті Деві виїхала до Чобі в місто Матхура, в якому вона ніколи раніше не була. Відразу ж iз залізничної станції Шанті попрямувала просто до будинку, де жив Чобі. У його будинку вона вказала на місце, де, за її словами, вона зарила в земляну підлогу 100 рупiй. Почали копати і натрапили на тайник, який виявився порожнiм. Чобi зiзнався, що він знайшов ці гроші після смерті своєї дружини, 24 вересня 1925 року відразу ж після того, як вона народила йому сина (Шанті народилася в 1926 р.). Серед великого натовпу, що зібрався, Шанті Деві вiрно вказала своїх батьків в колишньому житті.
Подібних прикладів фахівці реiнкарнацiї можуть навести досить багато.”
Я ні в якому разі не хочу стати провозвiсником ідеї реiнкарнацiї (переселення душ). Тим паче, існує прямо протилежна думка: насправді ніякої реiнкарнацiї немає, все це — підступнi дiї диявольських прислужників. Згідно з даною точкою зору, демони звичайно ж відають, що було багато років тому з померлими нині. І люди, “що пам'ятають” щось про своє попереднє життя, якраз є одержимими дияволом нещасними, яким темні сили подiбнi навiяли “спогади”.
Я не стану розбирати зараз обидва погляди на реiнкарнацiю; це не тема для літературного твору. Сам я не є гарячим прихильником цієї теорії з однієї простої причини:
в житті людини теорія реiнкарнацiї нічого

читати