Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

несправедливості Свiтлана навіть підстрибнула. Миша спокійно схрестив руки на грудях.
— А хто ж iще! Попереджали: не ходи. Про тягар на ногах хiба забула? Юра повернувся вгору, став тобою, не відпочивши як слід ні у другому, ні в більш високих світах. Він мовби пірнув, не вдихнувши свіжого повітря, до того ж iще пішов на рекордну для себе глибину. І ти після цього дивуєшся, чому захлинулася в беспросвiтностi!..
— А що було робити?! — у відчаї крикнула Свiтлана. Від її крику в сусідній кімнаті завозилася на протопленій печі баба Надя, хоч Алька продовжувала спокiйненько спати. Свiтлана перелякано затулила рот долонею.
— Треба було робити те, що збирався зробити Юра: розповісти людям про майбутню катастрофу, — твердо і рішуче викарбував Мишко. — Слухали б тебе чи ні, то справа десята. Говорити треба було, а не мовчати. Ти ж Свiтлана, та, яка несесвітло! І навіть якщо ти про все це дізналася випадково, навіть якщо передбачити, що все це не про тебе — скажи, як можна було залишатися осторонь? Не розумію…
— Хто б мені повірив, — Свiтлана безнадійно махнула рукою.
— Знов ти за своє! — роздратовано вигукнув гість. — А Юрі про що говорили?! Дивний ти все ж, пусюнчику: храбруєш, робиш дурість, а дiстанеш під ребра — одразу в кущі. Не можна так! От і розплутуй вузлики, тобою ж зав'язанi. І скажи спасибі, що хоч допомогли тобі з Алькою поїхати, — Миша знов якось дивно поглянув на дівчинку. — Що ти літаком відлітала, а не поїздом їхала (а що на вокзалі було, ти чула), що квитки не на кінець травня дістали, а на середину, і що взагалі баба Надя погодилася тебе прийняти. Знаєш, адже запросто можна було влаштувати так, щоб вона відмовилася. Куди б ти тоді подалася?
А куди їй ще подiтися!..
— Ця допомога тобі за те, що однiй-єдинiй людині ти все ж наважилася розповісти про свої сни: Ользі Василівні твоїй. До речі, вона напросилася тоді провести тебе аж ніяк не випадково і не випадково стала розпитувати тебе. Завваж, її навчили поговорити з тобою. Ач, дивина: дівчина зомлiла на цвинтарi!
— Вона добре до мене ставилася! — обурено закричала Свiтлана, на мить засумнівавшися в чистоті почуттів улюбленої вчительки.
— Ти несправедлива до неї, — обережно помітив Міша, немовби оцінюючи останню думку спiвбесiдницi. — Її навчали не доброму ставленню до тебе, не увазi і любовi. Це було б жорстоко. Але вона могла просто провести тебе до трамвая, не задаючи зайвих питань на тему. А ти, мовляв, не забилася? А в головi бiльше не паморочиться? От і добре. Посадила, і поїхали. А так вона стала пробним каменем. І ти вмить зламалася.
— Твоя робота? — втомлено спитала зневiрена Свiтлана, яка додатково пригадала, як в небі лопнула струна.
— Наша, — таємниче повідомив гість. — Врахуй, не я один спостерігаю за тобою. Та й не за тобою однією.
Останні Мишковi слова з новою силою розбурхали хвилювання невідомості, і з завмиранням серця Свiтлана спитала:
— Скажи… а за… Геною ви… часом не спостерігаєте?
Гість спохмурнів і засвітився ще яскравіше, але незважаючи на це світло залишилося м'яким і не різало ока.
— Що з Генкою? — повторила Свiтлана настирливо і пiдвелася. Миша мовчав.
— Скажи.
— Не можу. Не повинен. Сама дізнаєшся.
Вона молитовно простягнула руки до гостя і повільно пішла до нього. Але раптом ноги підкосилися, Свiтлана опустилася на коліна. Чи то подіяло жорстке: “Не повинен”, — чи щось iще, тільки вона закинула голову, і з напiврозтулених губ вилетів древній крик, протяжне бабине завивання. Так вили над білим тілом коханого чоловіка, втиканим довгими кочiвничими стрілами з чорним оперенням ще вдови дружинникiв князя Ігоря. Так волала і плакала Ярославна на крiпосному валу в Путівлi.
— Мовчи і їж свою кашу повною ложкою, — прошипiв крізь зуби Мишко. — Зрештою, нічого такого про твого Гену я не сказав.
Свiтлана пригадала, що князь Ігор утiк з половецького полону і повернувся до своєї княгинi. На мить їй зробилося легше. Адже багато, дуже багато княжих дружинникiв так і не повернулося до своїх домiвок…
— Він кинув мене. Пішов, — сказала вона безнадійно і додала те, чого боялася більш за все: — Пішов назавжди.
Гість мовчав, не переконуючи її ні в чому. Ні найменшої надії ба навiть натяку… Свiтлана встала з колін, зсутулившись попленталася до ліжка, звалилася в ноги до Альки і спитала, лише б спитати будь-що:
— Гаразд, не говориш, і не треба. А як там у вас інші? Як ти сам?
— Отак-то краще, — Миша посміхнувся. — Він не кинув тебе, врахуй. Він мав зробити це, і зробив. І ти це знаєш. Ти б не покохала Гену, якби він був іншим…
У словах Мишка, здавалося, мiстився певний натяк. Свiтлана так і упилася жадібним поглядом в губи гостя… Однак Мишко вже говорив з найповнішою неупередженістю:
— Борух Пінхусович тепер в четвертому світі, я сам влаштувався у другому, Мишка і Чубик як і раніше в пеклi.
Свiтлана тихенько здригнулася і продовжувала грати в запитання:
— Чим же ви там займаєтеся?
— Так хто чим. Чубик сибаритствує, як тургенiвський Аркадій, грає “Рыбачку

Останні події

11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus


Партнери