Завантажити

замивався.
Але. на жаль, я не прямий, а непрямий свідок. Я саме з тих, кому біля тридцяти, а 13 березня 1961 року мої майбутні батьки ще навіть не познайомилися. Про Куренiвку я знаю від мами: мої дідусь і бабуся поховані на Байковому цвинтарi, і коли ми з мамою ходили прибирати їх могилу, я кожного разу бачив на розi центральної алеї міліціонера. Природно, питав, чому він тут. Ми відходили подалі, і мама шепотом повідомляла, що о-он там, на розi, похована людина, що влаштувала Куренiвку, його могилу декілька разів паплюжили, от і приставили міліціонера, щоб стеріг. Вдома розповiдала більше.
Я не можу точно стверджувати, що в усьому винен один лише Доводов (тому його ім'я в повісті змінене), не можу з упевненістю сказати навіть, чи застрелився він. Це чутка. Тому я не обмежився розпитуваннями однієї людини. Я розпитував старших рокiв з чотири поспiль і склав середньостатистичну картину чуток (кажуть, статистика — наука точна, хоч і має справу з випадковими величинами), яка і покладена в основу повісті. Чутки, до речі, називають ще двох чиновників, що дали “добро” на замивання Бабиного Яра, тому в повісті Доводов є середньостатистичним чиновником, який став “козлом відпущення”, як колишній директор ЧАЕС Брюханов.
Отже, я вже втратив всяку надію документально підтвердити сам факт трагедії, як раптом в книжковому кіоску біля кінотеатру “Зоря” (колишній молельный будинок караїмiв, згаданий в повісті; перед опрацюванням другого варіанту я скрупульозно обійшов всі місця дії своїх героїв) натрапив на “Бабин Яр” Анатолія Кузнєцова. Це виявилося прекрасне, хоч і дешеве видання в твердій палiтурцi, причому в зверненні до читачів автор просить тільки даний текст романа вважати дійсним, оскiльки в ньому посiли належне місце всі фрагменти, вирізані цензурою з публікації в “Юностi” 1966 року, і всі доповнення, зроблені автором в 1967-69 роках. Як же я зрадів, знайшовши опис Куренiвської трагедії в останньому розділі романа-документа! Перш нiж привести його повністю, дослівно (у власному перекладi з росiйської), зазначу: весь даний фрагмент дбайливо вирізаний цензурою з журнальної публікації, так що не шукайте його в “Юності”:
“Бабин Яр перегородили дамбою і стали в нього нагнiтати по трубах пульпу з сусідніх кар'єрів цегельного заводу. По яру розлилося озеро. Пульпа — це суміш води і багнюки. По ідеї багнюка мала відстоюватися, осідати, а вода стікала через дамбу по жолобах.
Я ходив туди і збуджено дивився на озеро багна, що поглинає попіл, кістки, кам'яний осип могильних плит. Вода в ньому була гнила, зелена, нерухома, і день і ніч шуміли труби, що подавали пульпу. Це тривало декілька років. Дамбу пiдсипали, вона росла і до 1961 року стала заввишки з шестиповерховий будинок.
У понеділок 13 березня 1961 року вона завалилася.
Весняні талі води потеклi в Яр, переповнили озеро, жолоби не встигали пропускати потік, і вода пішла через гребінь дамби.
Широким своїм гирлом Бабин Яр виходив на вулицю Фрунзе, тобто Кирилiвську, просто на трамвайний парк і густонаселений район довкола нього, навіть в самому гирлі Яра по схилах ліпилися будинки.
Спершу вода залила вулицю, так що застрягли трамваї і машини, а люди в цей час поспішали на роботу, і по обидві сторони повені зібралися натовпи, що не могли перебратися.
О 8 годинi 45 хвилин ранку пролунав страшний рев, з гирла Бабиного Яра викотився вал рідкого багна заввишки метрів десять. Вцілілі очевидці, ті, що спостерігали здалека, стверджують, що вал вилетів з яру мов кур'єрський поїзд, ніхто втекти від нього не міг, і крики сотень людей захлинулися у пiвхвилини.
Інженерні розрахунки містили в собі помилку: багнюка, який нагнiтали довгі роки, не ущільнювався. Вона так і залишалася рідкою, оскільки головною частиною її була глина. Глинисті схили Бабиного Яра, як водотривкі стіни, надійно зберігали її в рідкому стані. Бабин Яр, таким чином, був перетворений у ванну багна, таку ж жахливу, як і ідея, що її породила. Розмита весняними водами дамба завалилася, і ванна вилилася.
Натовпи людей вмить були поглинені валом. Люди, якi були в трамваях, машинах, гинули, мабуть, не встигши зрозумiти, що трапилося. З рухомої в'язкої трясовини випірнути або, якось борсаючись, викарабкатися було неможливо.
Будинки на шляху вала були знесені, мов картонні. Деякі трамваї протягнуло і віднесло метрів за двісті, де і погребло. Погребло трамвайний парк, лікарню, стадіон, інструментальний завод, весь район.
Міліція оточила весь район і стежила, щоб ніхто не фотографував. На деяких дахах видно було людей, але невідомо, як до них дiстатися. У 1 годину дня прилетів військовий вертоліт Мі-4 і розпочав евакуювати вцілілих хворих з даху лікарні, знімати інших вцілілих.
Місце катастрофи дуже оперативно було обнесене високими огорожами, рух по вулиці Фрунзе закритий, рештки трамваїв накриті залізними листами, траси цивільних авіаліній змінені, щоб літаки не пролітали над Куренiвкою і не можна було сфотографувати.
Трясовина, широко розлившись, нарешті дiстала

читати