Завантажити

обійняв його за плечі і спробував утішити:
— Ну-ну, чого ти, чого ти! Не треба. Це все ні до чого. Тепер тобі нагору не потрапити просто так… То ж не рюмсай, хлоп'я! Мужик ти чи баба, врештi-решт?!
Юра по-дитячому відпихувався ліктями і ридав собi далi. Нарешті він трохи заспокоївся і невиразно промимрив крізь схлипування:
— Я тут не хочу… Я хочу назад… Там у мене мам… мам… мам-ма залишилася… Як вона без мене?.. Тато на війні… Баба Маня поме… поме… померла… Одна мамця… Братан старший …ший пої… пої… поїхав… Сестра заміж… Од-дна вона… Маму-у-ня-а-а… Назад хочу… Там… там ясно… видно…
— Немає тобі назад дороги, — парубок співчутливо зітхнув. — А ревiти припини. Ну, добре… Ну, що тобі зробити? Пісеньку заспівати? Гаразд, нюня, слухай:
А на кладбище
все спокойненько,
Все там померли,
все покойники,
Ну а также там
по традиции
Ни дружинников,
ни милиции…
О-о-о-ой, замовкни! Ну, пожартував я невдало, ну, дурень я, згода! Ну, що ти зробиш, — гітарист нервово забив по струнах, тому що Юра розридався ще бiльше.
— От покину тебе тут, і ридай скільки влізе, хай тобi грець! — пригрозив він.
У цей момент на плече Юри, що здригалося, лягла ніжна крижана ручка. Він схлипнув востаннє, витягнувся, повільно пiдвiв зарюмсане обличчя і завмер. Рука ласкаво приголубила плечі, спину, потім маленькі пальчики занурилися в його м'яке волосся на потилиці. Юра чудово знав, хто пестить його, тому не смів обернутися, щоб не зазирнути ненароком в темно-карi очі, мертві багато років, щоб не побачити прекрасне голе тіло, бліду прозору шкіру… Юра відчув, що червоніє. Гітарист дивився йому за спину, витріщивши очі.
— Ти все ще не охолонув. Тепло! Я вже майже забула, яке воно приємне і ласкаве. Як добре!
Низький голос дівчини остаточно заспокоїв Юру. Він разомлiв і зачаровано слухав.
— Встань і подивися мені в очі. Не бійся.
Юра боязко пiдкорився. Гітарист цокнув язиком.
— Оце так! Везе ж декому. І приголублять їх, і утішать… Слухай, так я ж також теплий!..
— Помовч, — сказала дівчина, навіть не глянувши на гітариста. Той слухняно затис рота долонею, скорчив глузливу фiзiономiю і відвернувся.
— Ти пішов за мною, — вела далi дівчина. — пішов і заблукав. Загубив шлях. Всім чоловікам потрібна дороговказна нитка. Йди за мною. Дай-но руку, щоб не загубитися удруге. Дай руку, я так скучила за теплом.
Вона підняла і простягла Юрі свічку, кинуту на земляну підлогу під час марних спроб звільнитися з полону пітьми. Він відсмикнув руку, боячись обпектися.
— Це мертве полум'я, — сказала дівчина і абсолютно спокійно провела долонею над вогником. Юра недовірливо повторив її рух і відчув, що рівне мертвотне полум'я свічки дійсно холодне. Він слабко здивувався тому, що не помітив цього сам, взяв дівчину за крижану руку і слухняно пішов за нею.
— Ей, мене забули! — отямився парубок, підібрав гітару, приладнав на грифові свою свічку і заспівав “Зуболікарський романс”. Він тримався кроках у п'яти позаду від них і намагався йти не дуже швидко, щоб не скорочувати дистанцію.
Юра мовчав. Йому подобалося йти рука об руку з незнайомкой. Не треба було ні про що думати і піклуватися: його вели кудись в невідоме; але нехай в невідоме, зате про нього піклувалися, за нього вирішували. Юра був занадто молодий, щоб спокійно зустріти як належне все, що звалилося на нього декілька годин тому. Дівчина надала саме те, чого йому так бракувало. Вона мовби вхопила і утримала тендiтними алебастрово-білими ручками гніт підземної пітьми, даючи юнаковi можливість передихнути.
І незважаючи на крижану холодність її рукостискання, поруч з нею Юрі було чомусь надзвичайно тепло.
— Як тебе звуть? — спитав він нарешті.
— Судячи з того, що вона намагається дати тобі дороговказiвну нитку, звуть її не інакше як Аріадною, тобто Адою. Хоч на Тезея ти явно не тягнеш, — долинув iззаду глузливий голос гітариста. Що свідчило про зухвале безсоромне підслуховування, незважаючи на уявне самозабуття від передзвона струн і власного співу.
— Судячи з того, як невмiло ти втручаєшся в розмову, тебе потрібно назвати Ведмедем, або простіше Мишком. Хоч насправді це ім'я має зовсім інше значення, — відрізала дівчина. Гітарист здивовано присвиснув.
— Оце так! У самiсiньку точку. Один-нуль на твою користь, Адо. До речі, чи маю я рацiю щодо тебе?
— Сонею мене звуть, — сказала дівчина, і посміхнувшись Юрі, додала: — Не звертай на нього увагу.
— Я і не звертаю. Юра. Я Юра, — сказав він сором'язливо.
— Соня. Софія. Мудрість. Гм-м-м, — гітарист театрально відкашлявся, сказав голосом Синявського: — Мимо ворiт. Що ж, розрив у рахунку зберігається. Один-нуль, — і весело заспівав якусь суцiльну нісенітницю:
— А мне на девушек везло,
тра-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля!
А ту буквально как на зло,
тра-ля-ля-ля-ля-ля-ля-ля!
Вставную челюсть проглотил,
ой-е-е-е-е-е-е-ей!
И весь свой внешний вид сгубил,
ай-я-я-я-я-я-я-яй!
І таке iнше в тому ж дусi. Взагалі репертуар його був напрочуд різноманітний: пародійно-патріотичні, аполiтичнi, відверто

читати