Завантажити

діяння Микитки не інакше як при дружині, до того ж шепiтком, до того ж під ковдрою. А що? Коханка може мати ще одного коханця, який раптом виявиться кедебешником! Щоправда, дружина також може спати з якимсь вшивим сексотом, це нікому не шкодить і не забороняється, але годувальника ж вона видавати навряд чи наважиться. Я ж можу стати на розi бiля п'ятого кута будинку і горлати на все місто улюбленi сiльгоспкуплети, — гітарист заходився тихенько награвати “Ура, ура, догоним Сэ-Шэ-А”. — І от тепер я тебе питаю: чи наважиться на це середньостатистичний обиватель?
Юра здригнувся (слово “середньостатистичний” дуже скидалося на такі страшні брутальнi лайки, як “кібернетика” і “генетика”), але промовчав.
— Правильно, не стане. Отже, хто я такий? Також вірно: божевiльний. Ось мене і зловили, і на експертизу вiдправили. Тільки вона трохи затяглася. Тобто, дуже затяглася, але це вже деталі… які не стурбують жоден радянський суд.
— І що потім?
— Як це що! Раз я помер, яка тепер експертиза?
Гітарист не звернув абсолютно ніякої уваги на зростаючу паніку Юри і заходився голосно карбувати фрази:
— Экспертиза — вздор!
Экспертиза — ноль!
Голос экспертизы тоньше писка!
Кто его услышит?
Разве жена…
— Так ти… мертвий? — ледь вичавив iз себе Юра. Парубок перервав урочисту декламацію, поглянув на нього якось здивовано і повільно та роздільно вимовив:
— Зрозуміло, мертвий. Як і ти.
Юрі зробилося зле. Напевно, це було дуже помітно, тому що очі гітариста широко розкрилися від подиву.
— Так ти досі анiчогiсiнько не зрозумів?!
— Н-нi-i-i… — пробелькотав Юра.
— Та ти що! Ну, оце ж треба, — парубок зітхнув і почав терпляче пояснювати: — Я загинув, коли обвалився корпус психушки з частиною гори. Тебе втопило в потоцi або занесло селем. Зрозумів? (Юра недовірливо кивнув.) Ти ж не дихаєш. Тобі тільки здається, що ти вдихаєш і видихаєш. Понюхай: тут немає ніяких пахощiв! (Юра слухняно вдихнув і з острахом виявив, що гiтарист має рацiю.) А твоя пупочка… Знаєш, звідки вона приходила? (“З Сирця”, — сказав Юра.) Вірно. А що було колись на цьому самому Сирці? (Юра мовчки дивився на гітариста.) Ти хіба не помітив кульових ран у неї на грудях?
— Я ран взагалі ніколи не бачив, — спробував виправдатися Юра.
— Я також, — погодився гітарист. — Але хоч у медичну енциклопедію можна було зазирнути, доки ти був живим?.. Гаразд, не в цьому рiч. Ти краще скажи, хто і коли міг роздягнути її на Сирці і прихлопнути?
Юра просто губився в здогадках. Парубок відклав гітару, встав і процiдив:
— Ти хоч краєм ока зазирав в “Бурю” Еренбурга? (Юра розгублено мовчав.) Ти не чув про Бабин Яр? Не чув!!!
Оскільки Юра продовжував мовчати, гітарист прошепотiв: “Отак ми знаємо історію Вітчизняної війни і свого міста, м-м-м-матір тв-в-вою!..” — і почав ходити туди-сюди. Нарешті сказав:
— Так от, пусюнчику. Твою пупочку розстріляли в Бабиному Ярi років зо двадцять тому. Це було під час окупації. Вона мертва, зрозумів? І вона, і я, і ти також. Протри свої паршиві зiницi: ми під землею! Під нами земля, над нами також земля (парубок тицьнув пальцем в чорну стелю з дивовижним вiзерунком, схожим на річкове дно), і навколо нас, і в нас. Ми — це земля. Вже земля. Ми вештаємося тут, а не лежимо в домовинах, бо ховав нас сель, а не людина. А її труп полили бензином і спалили, коли в сорок третьому фрици драпати звідси. Зрозумів?
Юра захитався, мугикнув і сів. Його нудило.
Отже, всі вони мерці. І він. І цей парубок. А раптом гітарист зараз накинеться на нього і почне гризти, кусати і шматувати?! Хтозна, які вони, небіжчики…
— Ти що? Здрейфив? — співчутливо спитав парубок. Юра рiзко кивнув. — Мерців злякався? Ех, дитинко! Ти ж такий самий, як я. Ворон вороновi очей не виклює, закарбуй це на своєму сопливому носi.
Однак, я тебе розумію. Ще геніальний Пушкiн сказав:
Боже, парень я несильный!
Съест меня упырь совсем,
Коли сам земли могильной
Я с молитвою не съем.
Молитви ти ніякої не знаєш, безсумнiвно. Але жменю землицi запропонувати тобі можу. Ось, тримай-но і розпишися.
Юра з огидою відштовхнув руку парубка… і тут немов якась невидима пружина зіскочила всередині. Він весь засiпався, впав на спину і дряпаючи нігтями земляну підлогу, істерично залементував:
— Ні-i-i, нi-i-i! Я хочу назад! Пустіть мене, пустіть!
— Хто тебе тримає? Спробуй.
З дивною сумішшю іронії і спiвчуття гітарист спостерігав, як Юра перекинувся на живіт, встав на карачки, видерся по нахиленiй балці і стрибнув угору. Долоні ковзнули по стелі, і їх опiкло незвичайним вогнем. Юра зойкнув, звалився на купу цегли, не звертаючи найменшої уваги на роздираючий біль в пальцях, знов видерся по балці, знов стрибнув, обпікся, впав…
— Може, годi? — стомлено спитав парубок після п'ятої невдалої спроби. Юра знесилено привалився боком до балки. Ніякого болю від ударів він не відчував, немов зовсім і не падав декілька разів поспiль з шестиметрової висоти. Зате долоні і пальці буквально горіли. Юра сидів похнюпившись і голосно схлипував. Гітарист

читати