Завантажити

Юра сам цього захотів, — відповіла дівчина. Старий погладив опукле чоло і сказав:
— Тоді от що, молодий чоловiче: звiть мене просто Борисом Петровичем або як вам ще заманеться, тільки не намагайтеся силувати власного язика, будь ласка. Борух Ставський загинув у сорок першому, і я вже все одно не він. Домовилися?
— Дякую, Борисе Петровичу, — з полегшенням видихнув Юра.
— До речі, Мишко, — назвався гітарист.
— А я Миша… тобто, Мишка. Тобто, Маша, — дівчина ніяковiючи і якось непевно посміхнулася.
— Марія. Господиня. Чудово, — старий схвально кивнув.
— Та шо це ви! Яка там господиня. Я ця… Ну, яка-а… — Мишка сильно зніяковіла і почала крутити великі гудзики свого жалюгідного пальта, аби хоч чимось зайняти пальці, що мимоволi затремтіли. Виручив Мишко. Він заграв веселу танцювальну мелодiю, дівчина стрепенулася і проспівала першу строфу частівки:
— По деревне я прошлась,
Космонахту отдалась!
Гітарист підхопив, і удвох вони весело гаркнули:
— Ух ты! Ах ты!
Все мы космонахты!
Однак Мишка негайно зніяковіла ще бiльше, немов дівча, яке нецензурно вилаялося в присутності батьків.
— Повірте, Марiє, імена даються нам не просто так, хоч власне Марією ви вже перестали бути, — повчально мовив Борух Пінхусович.
— Та ну, шо там, — дівчина ніяково шмигонула носом.
— І я відчуваю, ця проблема хвилює вас менш за все, а от у вас, — старий доброзичливо поглянув на Юру, — на жаль, проблема набагато серйознiша.
Юнак був неприємно вражений: і Мишко, і Борух Пінхусович безпомилково вгадали в ньому просителя. Невже весь Бабин Яр бачить його безсилля і розгубленість! А раптом ще гірше — бачить і… сміється над ним?!
— Та я… просто не можу тут, — почав скаржитися Юра. — Тут так темно, порожньо. Тужливо.
Мишко хотів щось сказати, але стримався. Мишка презирливо підібгала нижню губу. Борух Пінхусович слухав як і досi прихильно.
— І весь час думаю: ну, чом я не сів в ту кляту развозку, а пішов пішки! І… от де опинився. Венька поїхав, а я не захтів. Чом не Колька Моторчик попав у цю багнюку, не… Венька, чом обов'язково я? І що робити тепер? Як бути? Мені так зле…
Миша нарешті не витерпів.
— Анекдот, — оголосив він театрально, заклавши руки за спину. — На прийомі у лікаря: “Лікарю, ви знаєте, мені так зле, так зле…” — “Кому зараз добре? Наступний!”
— Та шо ж ти рознюнився! — Мишка зробила вульгарний жест, відштовхнула гітариста і подалася до юнака. На обличчі її читалася ненависть разом з презирством. — “Не хочу, зле…” Ич, яка цаца! Шо ти скиглиш, мов недоторка в шлюбну ніч? Ти шо, кращий за всіх?! С-смердючка ти бидляча, лайно затхле…
— Молоді люди, я перепрошую! — суворо мовив старий. Миша зняв капцi, відштовхнув їх ногою, сів по-турецьки, поклав на коліна гітару і склав на ній руки. Природний першокласник за партою! Мишка також скинула черевички і опустилася поруч з ним.
— Все, ми стали хорошими дiточками, — повідомив гітарист. Мишка бадьоро гигикнула.
— У вас, юначе, питання на питанні, — задумано сказав Борух Пінхусович. — Я так зрозумів: передусім ви хочете знати, чому пішли пішки і потрапили в сель. По-друге, чому саме ви попали у сель. І по-третє, що ж вам робити далі. І якщо ви питаєте навіть: “Чому я, а не інший”, — вам таки дійсно недобре. Вірно?
Ще більше знiяковiвши від слів гітариста і його подружки, Юра охоче кивнув. Миша прошепотiв скоромовкою: “Кому зараз добре”, — і сам собі затис рот долонею. Старий позирнув на нього осудливо.
— А тут нема чого розуміти! — негайно звився гітарист, незважаючи на обіцянку бути доброю дитинкою. — Нема чого тут розуміти! Ви менi даруйте, Борух Пінхусович, тільки він мене образив. Я б i сам міг все йому розтлумачити. Дурень він, от і опинився не там, де треба. Дурень і телепень. Адже на його місці я б ні за які пряники не пішов на це будівництво! Телепню, а, телепню, зiзнайся от всім нам, якого дiдька тебе понесло туди?!
Юра сильно образився на прізвиська, якими нагородили його Мишко з Мишкою, проте чесно розповів про все, що було там:
— Я тільки-но школу закінчив, поступав до будівельного і провалився. Але мене раніш до школи віддали, тому в мене був рік запасу. От я і вирішив піти на будівництво, тому що хотів влітку знов поступати, а тут була б практика. А якщо знов би провалився, то хоч мускули перед армією накачав.
— А ви самі як опинилися тут? — спитав старий Мишка, та одразу ж i вiдповiв собi: — Проте, судячи з вашого шикарного костюму…
— Вiрно, Борух Пінхусович. Я сидів в дурдомi, так що особисто в мене ніякого вибору не було. Мишка ще сюди-туди… вона… гм-гм… з нічних заробітків поверталася. Ну, хтозна, може, на Сирці платять більше, — гітарист непомiтно позирнув на дівчину, яка збентежено похнюпилася. — Але цей наш, цей йолоп! (Презирливий погляд на юнака, який відчув себе пустоголовом метеликом, що летить просто в павутиння.) Теж мені, будівничий майбутній! І щоб анiчогiсiнько про грунтові води не знати! Ідіот…
— Як-кi ще т-там води? — Юра злегка заїкався, тому що пригадав осяяний світлом

читати