Завантажити

хто любить темні справи, віддають перевагу пiтьмi, хто любить земне — землi…
Юнак знов здригнувся. У словах старого з'явився проблиск надії. І знов йому здалося, що Борух Пінхусович уважно подивився на нього загадковим внутрішнім оком, але цього разу — з легким здивуванням… і навіть із засудженням.
— Кожному своє, — продовжував між тим Сонін дідусь. — І невже ви думаєте, що ваш теперішній свiт останній? Є ще більш високі світи, і другий в порівнянні з ними так же похмурий, як ваше пекло в порівнянні з ним.
У Юри відлягло від серця. Він заспокоївся так само швидко, як злякався. Дійсно, якщо біси з величезними кухонними принадлежностями не з'явилися досі, звідки ж вони візьмуться тепер?! І заради чого! Він і так доволi мучився, сумував за землею. І те, що повідомив старий, було надзвичайно цікаве. Повернутися б угору…
— От би потрапити до вас у другий свiт, — замріяно сказав гітарист. І Юра з подивом відчув, як між ними зростає тоненька, мов павутиння стіна нерозуміння. Невже ж ніхто не зрозуміє його? От і Мишко такий розумненький, а вгору начебто і не рветься… І Соню він нормально сприйняти не може… Навіть Мишка на нього накричала… Не кажучи вже про таємничий погляд Боруха Пінхусовича…
— Так, для вас це проблема, — старий пригладив волосся і похитав головою. — Але я з вами згодний, Михайле: пекло — місце малоприємне, і звідси треба вибиратися.
— Але як? — наполягав гітарист.
— Зжитися! Позбутися того, що тримає вас тут, — Борух Пінхусович доброзичливо посміхнувся. — Думаєте, я відразу пішов звідси? Хай йому грець! Ви маєте абсолютну рацiю щодо віри наших старцiв, як ви їх назвали. І доки я був одним з них… отаким…
Після цих слів Сонін дідусь перевтiлився буквально на очах. Він згорбився і весь якось зіщулився. Борода більше не нагадувала застиглі струмені водоспаду — таке собі бородисько, середненьке. Опукле чоло і те поменшало, немов з туго накачаного м'яча випустили через ніпель повітря. Руки і голова затряслися, на губах заграла догідлива стареча посмiшка. Білий одяг змінився брудно-сірим балахоном.
— І доки я був Борухом Ставським, який так любив пофiлософствувати напару iз Сьомою Сахновським, iз найрозумнішою людиною, між іншим, який мешкав на Малiй Василькiвськiй біля синагоги і був навіть завмагом…
— Де мешкав? — неуважно перепитав Юра, зайнятий думками про землю.
— На Шота Руставелі біля Театру ляльок, — переклав гітарист, явно заінтригований перевтiленням старого.
— Ой, як приємно бачити такого молодого гоя, який знає, де у Києві таки була синагога! — Борух Пінхусович зовсім по-дитячому заплескав в долоні і засмiявся ще сильніше. — А чи ви знаєте, де ще є синагога?
— На Поділі, на Щекавицькiй. І якщо вважати синагогою кенасу караiмiв, що на Підвальнiй, яка тепер Полупанова… то була кенаса.
— Ой, що за розумний гой! — старий просто розцвів. — Так от, ви таки можете бачити того Боруха Ставського, якого сусід-полицай таки витягнув за бороду на вулицю і разом з Сонечкою погнав до Бабиного Яру. Якого били прикладами у груди і в живіт, коли він таки не захотів відпускати від себе онуку, тому як він не зовсiм ще дурень і розумів усе, крім того, що нас вели не виселяти, а стріляти.
Борух Пінхусович розсунув края балахона, демонструючи синці — і тут перетворення пішли назад. Коли він знов став патріархальним старцем в сяючо-бiлих шатах, то заговорив урочисто, звертаючися до всіх по черзі:
— Тому слухайте мене.
Михайле! Вас переповнює жовчний сарказм і заперечення всього на світі. Для початку повірте хоча б мені. Якби Бабин Яр не стали замивати, а головне — забувати, не було б ніякої катастрофи. І головне тут, повторюю — пам'ять.
Маріє! Ви не остаточно занепали і даремно мучитеся, згадуючи, чим займалися у земному житті. Продаж тіла — це ще не продаж душі.
Юрію! Намагайтеся принаймнi поки не думати про землю і про матір, яка залишилася там. Її син загинув безповоротньо, але ви є. Вас же є кому підтримати тут!..
Сонечко! — голос старого зробився особливо проникливим. — Забудь про Дорогожицьку вулицю, про три кулі і наругу. Ти поки що правильно зробила, полишивши Озеро Непролитих Сліз. Але не затримуйся в пеклi!
Нехай всі ваші свічки залишаться тут, як залишилася моя. Та…
Старий здiйняв руки до чорного склепiння. Його вбрання спалахнуло, і немов увiбравши цей спалах, десь у віддаленні виблиснув яскравіше за іншi крихітний вогненний язичок.
— Так я вже ніколи не потраплю на землю? — ледь чутно прошепотiв Юра. Сонiн дідусь суворо поглянув на нього.
— От що я скажу вам, юначе. Якщо ви слабке цуценя або кошеня, то прив'язаний до шиї камінь безжально потягне вас на дно ріки, і ви від цього ніякої користі не отримайте, буде суцiльна шкода. Але досвідченому плавцеві камінь допоможе пірнути на дно лагуни і знайти дорогоцінну перлину.
Пам'ять про землю — це вантаж, тягар. Камінь. Якщо ви дуже зажадаєте, то потрапите туди досить швидко. Не поспішайте! Забудьте про землю на певний час, підіть в блискучий свiт і тільки звідти пірнайте. На

читати