Завантажити

молодець! — зрадів тато. — Ей, Рито!
Тітка Рита поставила на стіл купку брудних тарілок, витерла руки фартухом і підійшла до них.
— Ри-ит, відведи мою кудись, де не курять, бо тут же не продихнути, їй-бо. Гаразд? — попросив батько і не утримався від питання, яке задавав сьогоднi всім: — А яке в мене вже дівча вимахало, бачила?
— Ще вчора бачила, — підтвердила тітка Рита, і притримуючи Світлану за плечі (спасибі, хоч за ручку не взяла, немов маленьку! А то противний дядько Слава так сьогодні і зробив), випровадила з кімнати. У коридорі Аня з Петєю гралися лiтачками. Тітка Рита покликала свого старшого сина Ростика і доручила Світлану його турботам.
Хлопчик відвів її у свою кімнату, мовчки витяг iз шафи пачку старих “Піонерів” і негайно пішов. Здається, вони разом з сином тітки Лариси щось затівали, тому Ростику було не до дівчини.
Проте, Світла не образилася. У журналі вона знайшла “Маленьку Бабу Ягу” Отфрида Пройслера і пригадала, що колись випрошувала у Ірки Войтенко (з якою досі товаришувала незважаючи на те, що вчилася вже в іншій школі) цю казку. Однак Іркини батьки суворо-пресуворо заборонили їй винести журнали і книжки з дому, навіть заради найкращої подруги (очевидно, грунтуючися на власному досвіді: тітка Ліда, Іркина мама, постійно крала літературу в бібліотеках. Наприклад, якусь “Кансуеллу”, вiд якої всi дорослi були у захватi, вона поцупила тричі, “Місячний камінь” — чотири рази, а “Там, за рікою, Аргентина” — двічі. Так сказала Ірка). Тепер Світлана зраділа можливості, що представилася так несподівано.
Однак радість її невдовзi розвiялася: у пачцi “Піонера” не вистачало перших двох номерів. Дівчинка вирішила розшукати їх у книжковiй шафі. Зрозуміло, копирсатися в чужих речах недобре, але їй дуже не хотілося повертатися до прокуреної вiтальнi. Крім того, Ростик кинув її саму незважаючи на прохання тітки Рити…
Журнали, яких бракувало, лежали на нижній полиці шафи на великiй старiй фотографії, наклеєній на файний картонний підрамник. Світлана вирішила, що це групова фотографія класу, де вчилися і тітка Рита, і її тато, і всі дядьки і тітки, що зібралися тут. У них вдома була така ж сама, і коли Світлана була зовсім ще крихiткою, мама давала їй розглядати фото, коли годувала. Світлані дуже подобалася блискуча глянсова поверхня фотографії і кiнна фігурка Богдана Хмельницького (про що свідчила дірка на місці голови уславленого гетьмана, немилосердно роздлубана малесеньким пальчиком). І відклавши журнали, дівчинка витягла фото.
Це дійсно була випускна фотографія, але (шкода!) абсолютно іншого класу. Очевидно, того, в якому вчився чоловік тітки Рити. Ага, от і він в правому верхньому кутку. Острецов Ігор. Який молоденький! Зовсім ще хлопчисько, що намагається удати перед об'єктивом серйозного чоловіка. Це зараз він серйозний, а тоді — сама видимість.
Світлана примостилася в кутку дивана і почала розглядати десятикласникiв, випущених в шістдесятому році Київською середньою школою номер два.
…Який, однак, маленький номер! У них на Поділі є сота школа і навіть сто двадцять четверта, а тут раптом — друга. Цікаво, де вона знаходиться?
— На Куренiвцi, — підказав хтось із-за спини.
Світлана обернулася так різко, що журнали, що лежали поруч, з'їхали на підлогу. Але за спиною був тільки ворсистий килим з вiзерунком “під Азію”, що висів на стіні. З-під зачинених дверей тягнуло тютюновим димом. У вiтальнi час від часу лунали вибухи реготу: дядько Саша розповiдав анекдоти. На кухні тітка Рита і дядько Ігор гриміли посудом. У коридорі Петя з Анею зосереджено гули, вдаючи “кукурудзник”.
Крім Свiтлани, в кімнаті нікого не було.
Дівчинка взяла фотографію на цей раз недовірливо, але оскільки нічого надприродного не сталося, вона відновила вивчення зачісок школярок початку шістдесятих, суконь і прикрас вчительок, не забуваючи побіжно розглядати також хлопчаків.
Так вона дійшла до нижнього ряду. Другою зліва там була така собi Россошинська Галина. І Світлана довго вдивлялася в її миловидне овальне личко, що напрочуд вдало вписалося в овал фотографії. Ця Галина схитрилася заплести коси з пишними бантами, завдяки чому здавалася не випускницею школи, а першокласницею.
Світлані стало смішно. Хлопчаки всі до єдиного з усiх сил намагалися виглядати якнайсолiднiше (у трьох була абсолютно однакова краватка, що мала абсолютно безглуздий вигляд. Очевидно, хлопчаки передавали її один одному на манiр естафетної палички), то принаймні половина дівчаток одягалася і зачісувалася так, щоб виглядати якнаймолодше. Хоч інша половина ні в чому не поступалася хлопчакам.
Ні, щодо хлопчаків Світлана помилилася. Поруч з Россошинської Галиною, просто над зображенням Верховної Ради був вміщений фотопортрет юнака, який нізащо не зміг би виглядати дорослим, навіть якби дуже захотiв. Ніякої краватки, навіть піджака він не одягнув. Звичайна сорочка, застiбутна до останнього гудзика, над комірцем — природно дитяче лице з пухкими губами і безвільним підборіддям. М'яке волосся розчiсане абияк, в

читати