Завантажити

біліло незнайоме сиве пасмо.
— Юра, прошу тебе востаннє: схаменися!
Відштовхнувши руку дівчини, що намагалася утримати його, він щосили рвонувся до безмовної самотньої жінки, шепочучи на льоту:
— Мамо, мамо. Ма-мо-о…
І одразу ж несподівано для себе… просочився в кімнату прямо крізь шипку, дерев'яну раму, цегельну стіну, підвіконня і зупинився, безглуздо занурившись до пояса в підлогу. Виявляється, речі не були для нього перешкодою, як за життя! Вони стали проникними і на мить здалися Юрі зiтканими із зовні твердого диму, який під дією незнаної сили набрав рiзноманiтних форм. Юнак злякався, що і його мати зробилася таким самим оманливим димом. Тільки не це…
— Ма-а-а-мо-о-о-о-о!!! — залементував Юра з переляку. Жінка не ворухнулася, а він, який тiльки-но так прагнув до неї, наповнився дивним відчуженням і розпочав повільно спливати до стелі.
На стіні навпроти вікна висіло тріснуте з краю дзеркало, і от в лівому нижньому кутку з'явилося прозоре блакитне обличчя, плечі, руки, груди. Юра просвічувався мов борулька і крізь своє відображення виразно бачив стіну з темним вікном, що залишилася за спиною. Частина його фізіономії, на якiй були написанi розгубленість і переляк водночас, безглуздо троїлася в тріснутому краї дзеркала. Так що ж стало димом: він — або речі?!
Мiсяць, що незадовго перед тим сховався за невелику хмаринку, виглянув знов. Тріщини в дзеркалі спалахнули, немов іскри розряду, що проскочив між наелектризованими кулями.
Сидяча жiнка повільно підняла голову.
Їхнi погляди зустрілися в дзеркалі.
— Ма-а-а… — Юра задихнувся. Тремтяча жінка з перекошеним ротом, спотикаючись, брела до чорного дзеркала, в якому мерехтіло оманливе відображення її мертвого сина.
— Мамо, я не там, я тут! В тебе за спиною!!! — крикнув юнак, що вже остаточно зневірився в усьому. Жінка учепилася в края дзеркала так, що суглоби її огрубiлих від безперервної важкої роботи пальців побіліли, і припала обличчям до холодного брехливого скла. Вона хотіла лише одного: втиснутися, втиснутися туди, де її синочок. Туди, туди… Туди…
І Юра несподівано зрозумів, що мати не чує і не почує його, що дим — це він, а не речі, що рвонеться він зараз до дорогої людини — і пройде крізь неї, крізь дзеркало, стіни і фанерні перегородки, через коридор в кімнату цієї шльондри Вiрки Шейкiной і далі, далі і далі…
Але Юра не кинувся до мами і не залишився на місці. Хтось схопив його за ноги і щосили смиконув униз. У юнака потемніло в очах, коли його голова прошивала підлогу. Потім він побачив перед собою розгнівану Соню. Дівчина важко дихала і дивилася на нього з огидливою вiдразою.
— Ти… ти… ах ти ж погань! П-погань!!! Та як ти насмiлився тільки?!
Соня тiпалася від обурення так, що її обличчя і руки на деякий час зробилися розмитими, мов кадри на екрані, демонстрованi погано налаштованим кинопроектором.
— Ти що, хочеш, щоб вона зараз померла від розриву серця? Щоб перенеслася до нас, вниз? Ти цього хочеш?! Відповідай!!!
Ніколи ще Юра не бачив дівчину такою. А що він міг сказати на своє виправдання! Говорити ж не було чого…
І вкрай розгубившись від отриманої свободи (коли не можна робити як раз те, чого хочеться більше вiд усього), від почуттів, що навалилися (коли не можна навіть мріяти про те, що не йде з голови) і від отриманого прочухана (який влаштувала та, що поступово ставала незамінною), юнак бесслiзно, безнадійно і вкрай тужливо заскиглив. Одразу ж в якомусь незнайомому дворику з будки вилізла кошлата дворняга та, гримлячи ланцюгом і задерши довгу морду до величезного місяця, протяжно завила. Їй відповіла інша, потім третя, четверта… Невдовзi собаки всієї округи, скільки їх було, скаржилися один одному на своє собаче життя, прокинувшися від чуйної собачої дрімоти.
— Ну, ти і вдiяв. Не можна тебе ще вгору пускати, мав рацiю дідусь.
Вони ширяли помiж гiлок високої тополі. Юра тупо розглядав крiзь свої прозорі руки покинуте вороняче гніздо і намагався зрозуміти, чому сукня у дівчини просвічується, а сама вона майже нормальна, тільки примарно-блакитна. Соня говорила тепер майже беззлобно:
— Отже, так. Ніколи більше (чуєш? нi-ко-ли!) не з'являйся до матері, якщо не бажаєш заподіяти непоправне лихо тiй, яка стільки для тебе зробила. І взагалі, обходь живих десятою дорогою. Зрозуміло, тобі вони нічого не зроблять, а от ти їм — можеш. Собаки тебе почули і он як розхвилювалися. Але щодо вразливостi, то тварина набагато грубіша за людину. Та що говорити, ти сам можеш добре уявити всі наслідки твоєї необережність. Так що вибирай: або ми зараз же спустимося назад, або летiмо туди, де нам можна.
Незважаючи на внутрішню байдужість, що охопила його, вниз дуже не хотілося.
— А де можна? — боязко спитав Юра. Соня полегшено зітхнула, і юнак iз запiзнiлим каяттям зрозумiв, що вона готова була позбавити себе прогулянки по землі заради негайного повернення разом з ним до Бабиного Яру. Він iз вдячністю подивився на дівчину і винувато вимовив: — Я… більше не буду.
Соня посміхнулася, але сказала

читати