Завантажити

тобто ні разу… у житті, — потім зметикував, що взяти в руки склянку взагалі неможливо і додав: — І так не можна.
У відповідь пролунав дружний регіт. Кінчики вусів Чубика настовбурчилися і дрижали. Мишка утирала сухі очі куточком косинки. Напівпрозора Мишкова гітара незвичайно резонувала, посилюючи сміх парубка.
— Ну гаразд, гаразд. Треба ж колись починати, — сказав гітарист, що нарешті заспокоївся. — Ти вже сидиш? Сидиш. Тобі зле не порадять, вірно? З горілкою так само, як і з цим. Уяви, що нюхаєш, п'єш. Це класно, чесне слово.
Останню фразу він пробурмотів досить невиразно, так що вийшло: “Це'клас, чесслов”. Чубик наповнився синявою, відпустив заревiвший баян, лихо пiдкрутив вуса і крекнув.
— А-а-а-ах, шоб я так жив! (Новий вибух реготу.) Добряча горілочка!
Він шепелявив сьогодні так м'яко, немов з язика в нього текли не слова, а пузирчаста газована шипучка.
— Ти вже по зав'язки налигався, — присоромила матроса дівчина.
— Набрався до кумпола, — уточнив Чубік, клюнувши носом, — i йду на дно, як крейсер “Варяг”.
Після цих слів матрос заграв “Наверх вы, товарищи, все по местам!”
— Я бачу, ви помирилися, — обережно сказала Соня, яка явно не схвалювала поведінку гульвiс. Миша допитливо поглянув на матроса. Той примружився, хитнув головою і неохоче заговорив:
— Н-ну, товариш Сталін найбільший вождь, хто б там що не говорив…
Гітарист подавив зітхання.
—…але з іншого боку і Мишко парубок пречудовий, і шо б я без нього робив, не знаю. Інструмента він мені організував просто чудiвного, — Чубик нiжно приголубив баян. — Ей, Миша, давай-но забацаємо ту, шо ти мене навчив. “Рыбачку Соню”.
Матрос хитро позирнув на дівчину. Вона зітхнула і відвернулася. Юра посунувся ближче до неї і боязко розпрямив плечі.
— Нi-i. Відмовляюся, — відповів гітарист.
— Сал-лага ти все ж, — з жалем констатував Чубик. — Хоч і добрий парубок, але салага. Не те шо от Фєдя Величковський! (Величний жест у бік гранітного пам'ятника, що супроводжувався ревiнням баяна.) Його і пом'янути приходять, як годиться, і випити приносять. Шо тут скажеш за Фєдю? Земляк-моряк, одне слово!
— Так він же в Києві народився, в Севастополі загинув. А ти немов би з Одеси, — помітила Мишка.
— А, багато ви за мене знаєте! — розлютився матрос. — Сирота я, от. Скільки себе пам'ятаю, по Криму вештався. Севастополь, Одеса, Феодосія, Керч — скрізь був і все Чорне море виходив. Яша Чубик звідусіль — і нізвідки. І Фєдя мiй земляк, тому шо я і з Севастополя; і в Києві також був, за це я казав колись, як мене з моря списали і в Дніпровську флотилію направили. Так і шльопнули мене фрици сухопутним пацюком.
— Чому сухопутним! Моряки і по ріках плавають, — зважився зауважити Юра. Чубик зміряв його презирливим поглядом і процiдив:
— Мовчав би, двічі сал-лага паршива! Моряки не плавають, а ходять, і не по ріках, а морем — тому й моряки! А річковик — то просто тьху, а не моряк! Річковик — все одно шо сухопутний. Мені партія сказала йти, я й пішов.
Він насупився, уп'явся очима у склянку з горілкою і став тихенько награвати “Раскинулось море широко”.
— А де сам… господар? — поцікавився Юра, поглядаючи на портрет Федора Величковського.
— А бозна де! Думаєш, йому не хочеться побродити землею?
Миша блаженствував. Руки гітариста голубили струни так само дбайливо і любовно, як Мишкини долоні пестили його волосся. В очах застигло найповнiше вiдчуження.
— А то нічого, що ви його горілку нюхаєте? — спитав Юра, який гостро відчув раптом якусь свою недоречність в цій компанії. Юнаку спало на думку, що Мишко і Мишка зайняті одне одним, матрос абсолютно п'яний і тому не заважає їм, Соня… ще так-сяк, все ж стара знайома Чубика… але от він зайвий, як не крути!
— Федя не образиться, — впевнено сказала дівчина. — Який горілці збиток, якшо її нюхають? Це мов показати бахуру ніжки аж до неможна, а найостаннiша соплива шалава знає, шо за показ грошей не беруть. І взагалі Федя не куренiвський жмот, як дехто.
Юра спробував сказати Мишці щось різке (нехай знає, як обзиватися жмотом!), але Чубик заволав:
— Ах, Фєдя, тiльник-парубок, душа-чолов'яга! — і досить мелодійно пробасив:
— Раз вахту не кончил, не смеешь бросать!
Механик тобой недоволен.
Ты доктору должен пойти и сказать,
Лекарство он даст, если болен.
Його грубі товсті пальці витягували з баяна такі звуки, що всім хотілося ридати над долею нещасного хворого кочегара, тіло якого через декілька куплетів повинна була поглинути морська пучина.
— Ну, завiв шарманку, — пробурчав гітарист.
— Дійсно, давайте щось веселiше, а то якось сумно все виходить, — стрепенулася Соня. — Мишко, зіграй-но нам щось веселе.
— Ага, давай мою улюблену: “В пещере каменной нашли наперсток водки”, — замовила Мишка.
— Не вийде, — заперечив гітарист, помугикав і хрипко заспівав:
— Добры молодцы-менты
рученьки выкручивают,
Струны рвут, гитару топчут,
не дают попеть.
Зря вы, дяденьки сержанты,
инструментик мучаете!
Песня — друг и песня — враг,
это как смотреть.
Вы мне в

читати