Завантажити

Ольга Василівна розповiдала їм про життя і діяльність поетеси, про внесок сім'ї Косачiв в розвиток культури українського народу, не забуваючи цитувати вислови з робіт Леніна.
Світлані могила не сподобалася. Ні, все тут було дуже урочисто, витримане суцiльно в чорному і золотому тонах, біля пам'ятника — букетики живих квiтiв, доріжки чисто підметені, скрізь розставлені покажчики: “До могили Леси Українки”.
Однак надмірна урочистість викликала вiдразу. Дівчина не могла позбутися думки, що ці от четверо похованих зовсім не розраховували на те, що вчительки української мови і літератури стануть водити до них розбишак-школярів і петеушникiв. Не бажали цього й похованi довкола. Всі вони просто хотіли навіки заспокоїтися і мирно спочивати на Байковому цвинтарi, куди не долинав шум великого міста, хіба що крім рипiння трамваїв і не дуже голосного перестуку залізничних потягiв. Проте, якщо “чугунка” на початку століття, можливо, тут вже була, то трамваї навряд чи ходили… А може і ходили, Світла не знала напевно. Принаймні, такі от екскурсії точно не влаштовувалися.
Взагалі-то, Ольга Василівна молодець. Якщо українська література навіть не стояла в розкладі останнім уроком, вона мінялася з кимось і кiлька разiв на рiк водила школярiв по всяких цікавих місцях. Минулого року, коли у програмі було “Слово про похiд Ігорiв”, Ольга Василівна прокотила їх клас на фунікулері, провела Андріївським узвозом до маленького садка на Червоній площі і раптом повідомила, що Андріївський узвiз колись давним називався Боричевим взвозом, а в землі садка під лавочками, під величезними каштанами, травичкою і увінчаною облупленим гіпсовим бюстом Мічуріна клумбою знаходяться рештки церкви Богородиці Пирогощої; отже, саме цим шляхом і саме сюди йшов князь Ігор молитися після невдалого свого походу і втечі з половецького полону. Минулої осенi, коли вони розпочали проходити твори класиків демократичної літератури дожовтневого періоду, першим з яких був Нечуй-Левицкий, вчителька водила школярiв у Флорiвський монастир і розповiдала, куди втекла героїня “Кайдашевой сім'ї” Мелашка після однiєї з багатьох диких сімейних сварок. “Конотопскую відьму” і “Сто тисяч” вони дивилися в театрі імені Івана Франка, “Наталку-Полтавку” слухали в Оперному.
Молодець Ольга Василівна, годi й казати! Тільки от iз цвинтарем…
Проте, у Свiтлани просто було особливе ставлення до кладовищ, пов'язане з (незручно навiть говорити!) видіннями, що траплялися у неї під час якихось дивних нападів. Їх було лише два або три в її житті. Щодо першого, самого раннього видiння, то Світлана сумнівалася, чи було воно взагалі, так давно це сталося і так мало дівчина пам'ятала. Просто вночі їй наснився кошмар (або підкоряючись примсі дивної дитячої фантазії, вона вбила собі в голову, що наснився), і якби другого і третього разу дійові особи не були ті ж самі, Світлана навряд чи щось пригадала би. Однак найгірше полягало от в чому:
Останнього разу все відбувалося на цвинтарi.
Минулого літа тато заїжджав в гості до тітки Рити і на прохання дочки взяв її з собою (аби похизуватися зайвий раз, як дівчинка пiдросла). Світлана не впустила шансу і потихеньку розпитала дядька Ігоря про Юру Петриченка. Так, був такий. Однак ніхто в класі з ним не товаришував, з цим слиньком, ревою і слабаком; не знали навіть точно, де він жив. Проте, дізнаватися й не прагнули. “Класні пiдлабузники”, що носили по домiвках записочки вчителів про погану поведінку дітей і про погані оцінки, і ті не могли б назвати Юркової адреси, тому що і вчився, і поводився він середненько, так що додому до нього ніхто ніколи не ходив. Юркова мати приїхала до Києва з якогось села чи то відразу після того, як фашистів прогнали, чи то за певний час пiсля того. Відомо лише, що вона всіма правдами і неправдами втиснулася з трьома дітьми і матір'ю в переповнену комуналку, стверджуючи, що вони погорільці. Пізніше вони перекочували в іншу комуналку, оскільки бабуся, а потім і мати Юри перегризлися в першій з усіма сусідами. Так що корінними жителями Куренiвки ці люди не були. До того ж, на Юркове нещастя в їхньому класі вчився хлопчина, з яким вони мешкали через стінку в першій квартирі і який його зневажав. Цей парубок був в класі ватажком, так що зрозуміти причину відчуженості Юри було неважко. Особливої ненависті до нього не вiдчували, але й тримали на відстані. Про сель шістдесят першого року дядько Ігор говорити чомусь взагалi відмовився.
Світлана одного разу поїхала на Куренiвку і спробувала розшукати всі місця, бачені увi сні. Будинок Юри не знайшла; при цьому було таке почуття, немов ходиш зовсім поруч, немов клятий дворик тут, за рогом… Але за рогом стояв абсолютно інший будинок, новий, білий і не було ніякого здичавiлого садочка з перекошеними дерев'яними лавочками. Пташиний ринок вона знайшла, знайшла і дорогу до кладовища. Тільки за огорожу зайти не наважилася, подивилася здалека на сірі ряди пам'ятників — і відступила, позадкувала. Дівчині здавалося, що коли вона побачить могили Зиночки Савенко, Федора

читати