
Електронна бібліотека/Проза
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
душу наплюете —
я ее отмою
Звуком чистым, нефальшивым
серебристых струн.
Вы мне глотку разорвете —
думаете, взвою?
Нет, умею я молчать,
пусть я и болтун…
— Якщо тобі горлянку розірвати, ти просто не зможеш спiвати, нi пари з вуст, — розсудливо помітила Соня. Миша неохоче заперечив, що для мистецтва складання пісень це не має принципового значення. Але його безцеремонно перервала дівчина:
— Так якого дiдька лисого ти взагалі завів про ментiв?! Менти — суки вiд першого до останнього! Ненавиджу їх.
— Я також не дуже-то полюбляю, але це непринципово, — спокійно мовив гітарист.
Мишка вiдреагувала на його заперечення досить дивним чином. Вона пiдхопилася, немов підкинута прихованою пружиною і заходилася сипати найдобірнішою лайкою на адресу міліції і “всiляких показушних вумників”, які понахапалися вчених слів і яким плювати з високого даху на неї і їй подібних… х-х-хр-рона їхнiй м-м-матерi! Стомившися зрештою вiд лайки, дівчина побігла між могилами не розбираючи дороги. Було цiкаво спостерiгати, як її черевички з відламаними пiдборами миготять у повітрі, абсолютно не торкаючись землі.
— Що то з нею? — не зрозумів Юра.
— Так, дурницi. Атавізм земного життя. Рецидівчик. Але і я теж… — гітарист потягнувся й сів. Тепер стало особливо помітно, що він дійсно втратив прозорість, оскільки затулив худими плечима братські могили, що лежали нижче по схилу.
— Я також дурень, тому що косинка на її голові говорить сама за себе, — багатозначно додав Мишко.
— Про що говорить? — не зрозумiв Юра. Гітарист подивився на нього з жалем, зітхнув і пояснив:
— Якби про це спитала Соня, нічого дивного в цьому не було б, а так… Ти ж знаєш, з чого Мишка жила. А наша ідіотична держава обивателів не просто мовчазно засуджує такий спосіб заробляння грошей, але винаходить також вельми оригінальні методи боротьби з крихiтками. Тому одного разу, в одну прекрасну ніч Мишку, яка своєю спiтнiлою пуцькою відпрацьовувала хліб насущний без масла, мент і два дружинники упiймали просто під огорожею і негайно поголили просто “під нуль”. Тому вона весь час в хусточці.
— А в тебе вони зошита з віршами відібрали, — iз розумiнням сказала Соня.
Заревів баян, але Чубик не прокинувся, а лантухом повалився на лівий бік разом з інструментом.
— Набагато гірше, — Миша задумано поцокав язиком. — Це було, коли мене брали. Я зумiв утекти на невелике звалище. Мені залишалося тицьнути зошит в купу смiття, але я… не міг. Просто не міг, щоб…
Він помовчав і пояснив:
— Народжувати дітей — привілей жінок. (Юра спробував не чути цих слів.) Однак чоловіки не змиряються з цим і також прагнуть народити, тільки вже кожен на свій лад і в міру своїх здiбностей. “Не мышонка, не лягушку, А неведому зверушку”, — Миша нервово хихикнув. — Я всі ці пісні… також неначе народжував. Це були — мої діти, — голос гітариста зробився мертвотно-льодяним. — Нехай недолугi, нікчемні, але це були — діти. І я не міг допустити, щоб трупи моїх дітей плавали в отруйно-зелених калюжах і живцем гнили! Спочатку я підібраною там же скалкою шипки різав їм горло…
— Кому?! — жахнувся юнак.
— Віршам, — тихо сказала Соня.
— Віршам, — так само тихо підтвердив гітарист, потім перевів дух, немов захекавшись після довгого бігу. — Я брав трьома пальцями: великим, вказівним, середнім, — кожну сторінку і декількома рухами шматував її, — Миша карбував слово за словом. — Коли ж побачив, що справа просувається дуже повільно, а мене от-от накриють, заходився різати відразу по п'ять сторінок. Потім зім'яв всі ці паперові трупи і підпалив їх. Треба сказати, все згоріло несподівано швидко, лише оця пісня, вже підпалена, безупинно злітала в небо в потоцi гарячого повітря. Полум'я торкнулося аркуша по краях, однак декілька разів згасало. От що там було…
Миша закинув голову і продекламував:
— А люди — две половинки
Разорванного сердца.
А им бы соединиться,
Чтоб вместе друг с другом биться.
А им бы не расставаться
Даже и после смерти.
Но боги, жестокие боги
За ними шпионят строго,
И люди ищут вслепую.
И очень часто — напрасно…
— Мої вірші не хотіли згоряти! Вони корчилися в полум'ї, задихалися в диму, задихалися перерізаним горлом… Особливо цей. Власне, це також пісня, просто я так і не встиг покласти вірші на музику. Я зробив це перед самим кінцем волі і нікому ще не встиг заспівати. Так і не встиг…
Гітарист схилився так, що торкнувся чолом струн, прошепотiв:
— Це було страшно. Моторошно! Ви не зрозумієте. Убити їх, щоб не дісталися, кому не треба. Самому зарізати і спалити власних дітей… Не зрозумієте, — і замовк. Через деякий час Соня обережно смикнула юнака за рукав і показала жестом: мовляв, підемо звідси.
— А ти кажеш: любити ментiв! Суки вони.
Похмура Мишка вийшла з-за гранітного пам'ятника, поправляючи косинку, що трохи збилася. Юра залишився сидіти і промовчав. Взагалі-то він не говорив, що міліцію треба любити, хоча й не зовсім погоджувався з дівчиною. Причина була надзвичайно проста: пiд час роботи на будівництві його двічі
Останні події
- 18.02.2025|18:07Що читають 18-річні? Топ-50 книжок за програмою єКнига
- 11.02.2025|12:03«Барвіночку, прощаймося, прощаймось…»
- 10.02.2025|13:46«За межами слів»: презентація роману «Погляд Медузи» Любка Дереша
- 10.02.2025|13:43Фільм Анастасії Фалілеєвої «Я померла в Ірпені» отримав нагороду на найбільшому в світі фестивалі короткого метру
- 10.02.2025|13:38Мар´яна Савка і Зіновій Карач у концертній програмі «Ніжно, майже пошепки»
- 02.02.2025|19:56Духовна трійня Ігоря Павлюка
- 02.02.2025|19:16Оголошено конкурс на здобуття літературної премії імені Ірини Вільде 2025 року
- 30.01.2025|22:46Топ БараБуки: найкращі дитячі та підліткові видання 2024 року
- 22.01.2025|11:18Англійське чаювання з Генрі Маршем: говоримо, мотивуємо, донатимо
- 22.01.2025|11:16«Інше життя» від Христини Козловської вже в книгарнях-кав’ярнях та на сайті