Завантажити

— Я росіянином.
— Я наполовину українкою, наполовину єврейкою.
— Я циганкою.
— Я білорусом.
— Я на чверть євреєм, на чверть чехом і наполовину українцем…
Доки кожний з білого напівмісяця називав колишню свою національність, часом неймовірно складну, похований все ширше розкривав очі, так що під кінець вони ледь не вилiзали з орбіт.
— Сподiваюся, ваше честолюбство, почуття пролетарського інтернаціоналізму і національна самосвідомість хоч трохи уиамованi? — трохи іронічним тоном спитала Катерина. Доводов дико позирнув на неї, несподівано різко рвонув красиво зав'язану краватку і ледь зумів розстібнути неслухняними пальцями комiр білої сорочки.
— Бачу, що утамованi, — сказала задоволена ефектом цього безглуздого фарсу Катерина. — Однак повторюю, Йосипе Олексійовичу, що справа не зовсім в нас… Так, трохи не забула: не менше розкопок iз нацпитання ви полюбляєте почесті. Ви вже пробачите менi, неосвiченiй. Прошу ескорт!
Люди білого напівмісяця повільно обігнули пишну труну з ожившим небіжчиком і вишикувалися позаду нього в такому ж самому порядку. А з натовпу вийшли солдати і матроси з пергаментно-жовтими виснаженими обличчями, одягнуті абияк (деякі голі до пояса, інші в роздертих гімнастерках і тільниках і всi без виключення босі, зі збитими до крові ногами). Юнак здивувався було, чом серед них немає жодного білого, але пригадав перевтiлення з поверненням колишнього вигляду Боруха Пінхусовича i все зрозумiв.
Чубик був серед матросів і, правду кажучи, виглядав в порівнянні з іншими справжнiм чепуруном. Він із задоволенням пiдкрутив вуса, коли опинився прямо за спиною Доводова.
— Ну от, тепер усе гаразд. Правда, Йосипе Олексійовичу? — спитала Катерина.
— Чого ви від мене хочете, — прохрипiв той, що сидiв на труні, і це були його перші слова, сказані тут.
— Я ж кажу: справа не зовсім в нас. Якщо все готове, настав час вам побачити, кого ви вбили. Мишко!
Гітарист відділився від натовпу, награючи знайому мелодію.
— Мої вiтання, дядько, — сказав він весело, влаштовуючись на підлозі праворуч від Доводова. — Я тут був записаний в божевільні…
Явно не зрозумівши натяку, похований засовався на кришці труни, немов вона зробилася раптом гарячою.
— Та не нервуй ти, дядько, — заспокоїв його Миша. — Я був політичним божевільним, от і все. Так що не кусаюся, не бійся. Мені-то від тебе анiчогiсiнько й не треба, ніякого особливого зуба у мене на тебе не загострено. Добра психушка, і годують в ній як треба. Мене і не лікували навіть, просто надто довго утримували на обстеженні. Щоправда, знаю я одного, якого лікували від антисовiтизму. От він тобі може сьогодні сказати… А я що? Я нічого. Поспiвати тільки хочу.
Миша посміхнувся від вуха до вуха, потягнувся, примружився і зі смаком процiдив крізь зуби:
— Давненько я вже не грав на моїй шестиструночцi! Але зараз, заради свята я виконаю спеціально для великого дядька… — він витримав паузу і зловісно прорік: —… найаполiтичнiшу свою пісеньку. Микита Сергійович обіцяв комунізм через три семирічки. Як ви ставитеся до цього прожекту, дядько?
Доводов з ненавистю і презирством дивився на Мишка. Парубок же удавав саму невинність, бринькав на гітарі й усміхався. Тільки брови його здіймалися підозріло високо.
— До речі, ви не спiтнiли? — раптом похопився він і жваво крикнув: — Мишенятко, хустиночку міському голові! А то знаєте, тут деяких спочатку то в жар, то в холод кидає, — додав винувато.
Дівчина виглядала просто потрясно: скинувши рване пальто, сукню і негодящi черевички, залишилася в прозорій сорочці, під якою виднілися мереживні трусики і ліфчик.
— Бiдненький товариш Йосип Олексійович, — сказала вона найсерйознiшим тоном, протягуючи до правої скроні Доводова руку з миленькою вишитою хустиночкою. — І ніхто йому лобика не витре, не потурбується…
Доводов скрикнув і хотів було утримати дівчину, але Мишка вправно ухилилася і торкнулася хустиночкою його скроні. Грим розпочав лущитися і з тихим шелестінням впав на кришку труни, відкривши на загальний обзiр невелику діру з почорнілими краями. Доводов оскаженів.
— Ой, та шо це?! — вискнула дівчина і закотила очі, вдаючи непритомність.
— Це в товариша Доводова інфаркт, — пролунав голос Катерини.
— Інфаркт, — спокійно і авторитетно підтвердив гітарист. — Тільки не інфаркт міокарда, а пістолетний. Є така дуже важка хвороба, коли пропонують на вибір: або ганебний суд, або куля в чоло. Однак не розумiю, навіщо симптоми приховувати. У нас тут правду поважають, дядько. Зверніть увагу хоч би на ескорт: там у всіх повнісінько ран, але ніхто ж їх не гримує!
Доводов переводив розлючений погляд з Мишка на Мишку і назад, проте сидів смирно, очевидно, пам'ятаючи поплескування сріблястої руки. Дівчина ж зірвала косинку, відкривши ледь відростаюче золотисто-руде волосся, удала, що кокетливо поправляє зачіску, мило зашарілася і сказала:
— Але вас же тре' пожаліти. Хоч я не Мерлін Монро і не Лоліта Торес, а ви не Iв Монтан і навіть не Жан Габен, я зроблю все, шо у моїх силах.

читати