
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
виставлена на стіл проти сонця склянка лимонаду з бульбашками газу і рясною піною.
Найбільше радувало те, що Юра Петриченко повернувся на землю, вгору, як говорили в пеклi. Тільки от цікаво, чи вдалося йому попередити людей про катастрофу, що загрожвала місту? І що це за катастрофа…
Світла спохмурніла, спіткнулася об вибоїну в асфальті. Ольга Василівна вчасно підтримала її.
А що станеться, коли раптом Юра не зможе попередити? Якщо йому не повірять… Якщо він дійсно забув… Десь-то Юра бродить зараз, бліда, примарна тінь. Нещасненький, самотній… Як його знайти? Як допомогти?
— Світлано, скажи, що з тобою сталося?
От, тепер її бiдою зацiкавилася улюблена вчителька. Недарма це!..
— Скажи, Світлано, тільки чесно.
— А що, видно, що сталося? — неохоче спитала дівчина.
— Видно. Ти йшла по кладовищу, мов по битому склу. Ти що, могил злякалася?
Вони стояли спиравшись ліктями на поручні невеликого містка через Либiдь, швидка каламутна вода якої мчала просто в них під ногами. За спиною рипіли трамваї, праворуч по насипу час від часу проносилися зі свистом і ревiнням залізничні потяги.
А дівчина мовчала, тому що… розгубилася, не знаючи, чи допомагати Юрі, як допомагати, що саме робити, де шукати його…
— Розумієте, Ольго Василівно, — розпочала вона обережно… і раптом її немов прорвало! Світлана розповіла все, що пам'ятала, починаючи з першого сну і аж до тих сумнівів, що мучать її тепер. Дівчина не знала, що з нею коїться. Сама себе не розуміла. Звичайно, Ольга Василівна просто чудова, любима вчителька, Світлана цілком їй довіряла. Але розповiдати таке…
— Дівчинка, послухай, а тебе не водили до психіатра?
Ось цього і слiд було чекати! Цього дівчина боялася більше всього! Її відчай був настільки великий, що вона готова була прямо з містка стрибнути в брудний холодний потік.
— Якось мама тягала до невропатолога. Виявилося, все гаразд. Давно, — насилу призналася Світлана (а в голові мутилося від огиди і стукало: от дурепа набита, довірилася на свою голову!). — Але потім я нікому нічого не розповiдала. Вам першiй…
Дівчина здригнулася, тому що рука Ольги Василівни обережно лягла їй на плечі.
— Що я можу тобі сказати…
(А що ви можете сказати, дорога і любима вчителько! Все це суцільна маячня…)
— Твої сни… або не знаю, як їх назвати… Здається, ти начиталася на ніч Гоголя. “Майська ніч”, “Страшна помста” або ще щось в цьому роді. “Вiй”, наприклад. Всі ці живі мерці під землею — марення якесь.
(Зрозуміло, Ольга Василівна!)
Світлана затремтіла, вчителька почала обережно погладжувати її волосся.
— Але хто тобі розповів про Куренiвку? Звідки ти все знаєш?
Вона недочула?!
Світлана повільно повернула голову і подивилася на вчительку. Ольга Василівна допитливо вдивлялася в обличчя дівчини, немов відповідь була написана в глибині її очей.
— Ніхто не розповiдав. Я бачила, — пробелькотiла Світла.
— Але ж ти ще не народилася в шістдесят першому році, як же ти могла бачити? Увi сні? У тому сні? — допитувалася вчителька. Світлана мовчки кивнула.
— Дивно.
Ольга Василівна дивилася вздовж “коридора”, утвореного залізничним насипом і бетонною огорожею меблевої фабрики. Говорила повільно, нестерпно повільно:
— Я була тоді не Куренiвцi і бачила все. Тільки от не пам'ятаю, в березні це було або в квітні. Понеділок був точно, і число тринадцяте. (Світла здригнулася.) Господи, яка тоді була гроза! (Світла знов здригнулася.) Моя мама прокинулася вночі і говорила, що зроду не пам'ятає такого. А вранці сусіди сказали: на Куренiвцi повінь, розлилася багнюка, є загиблі. В мене батько працював на взуттєвій фабриці, у них щось там з планом було, ночами продукцію “гнали”, і він саме мав їхати додому після нічної зміни. (“Як Юра”, — з острахом подумала дівчина.) На своє щастя тато затримався на роботі довше, ніж розраховував і не попав під сель. Господи, дівчинко, ти не уявляєш, що там було! Люди поверталися з третьої зміни і їхали на першу, перезмінка в трамвайному депо, де купа народу; тут все і полилося. Ми з мамою нічого не знаємо, телефон на фабриці не відповідає. У неї руки-ноги віднялися, я дала їй валер'янки, сама кинулася на вулицю, дiсталася з Шулявки на Поділ — трамваї не ходять, лінію на Пущу перерізало. Зупинила вантажiвку, сказала: “В мене тато на Куренiвцi”. Водій без зайвих розмов посадив у кабіну, їдемо, я тiльки реву, дівча ще зовсiм, двадцять років…
Ольга Василівна на деякий час замовкла, проковтнула грудку, що пiдiйшла до горла. По насипу мчав довжелезний товарний потяг. Колеса уривчасто стукотiли на стиках рейок: тк-тк, тк-тк, тк-тк… Здавалося, кінця не буде пропиленим вагонеткам, цистернам і платформам.
— Біля “Еталона” він мене зсадив, далі йшла пішки. Ноги заплітаються, а я йду… Все болото багна було оточене піднятими по тривозі солдатами і міліціонерами в два або три ряди. Я кричу: “Там тато!” Не пускають. Попленталася назад. Пам'ятаю, мчить мимо вантажiвка, кузов забитий меблями. Дверцята шафи відкриті, плескають, з внутрішньої сторони
Останні події
- 13.07.2025|09:20У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року