Завантажити

блискавок вал, який змітав все на своєму шляху.
— Здор-ро-вень-кi були. Приїхали, — Миша усміхався поблажливо і зарозуміло кивав. — Отож, ти не бачив Озера Непролитих Сліз. Як твоя пупочка… вибачаюся, Сонечка… (Чемний жест у бік дівчини.) Як притягла вона тебе сюди, так ти тут і сидів, навіть прогулятися не спромігся! Ну, даєш…
— Я розповiдала тобі про озеро, — вставила дівчина, — я там переховувалася вiд усiх.
— Отак! Блиск! Тріск! — зрадів Мишко. — Браво, Сонечка! Це називається вбити наповал. Слухай, пусюнчику, як це ти не поцікавився краєвидом улюбленого місця усамiтнення своєї Сонечки? Ну просто дивак якийсь, чесне слово! Шморкач ти ще, рюмса. А побував би там хоч єдиний раз, то знав би: озеро і безліч струмочків, що течуть під землею, знаходяться над шаром глини. А вище — пiсочок. Це так і буває, коли тече собі річка, тече, а потім і піде під землю. У Києві так скрiзь: Почайна і Глибочиця зникли давним-давно, Либiдь зовсім обміліла. А на місці річки що залишається? Яр. Яр, пусюнчику! Бабин Яр. А місце чому Сирцем називається? Від ріки Сирець. Сире тому що, — Миша люто жестикулював, мовби розмовляв з глухонімим.
— Ну от. Пісок над водою і глиною схожий… — він на декілька секунд замислився, клацаючи при цьому пальцями. — …на сир на хлібі з маслом! Ти бутерброд колись їв? Дивно. А що робили на вашому безглуздому будівництві, скажи на милість? Замивали Бабин Яр і зверху зводили світле місто майбутнього. Комуністичне місто, де всі будуть щасливі, ах-ах! А на що це схоже? Так, неначе різали і клали зверху все нові й нові шматки сиру. А тепер пригадай грозу. Бабин Яр залили пульпою — водою з піском i глиною, та ще й на пісок, та дощова вода вниз просочилася. А яка злива була, пам'ятаєш? Що вийшло?
— Багато води, — сумовито вiдповiв Юра. Однак він все ще не розумів, куди веде гітарист.
— Молодець, пусюнчику. А оскільки масло, тобто вода, у нас рідке, що зробило світле комуністичне місто?
Юра мовчав. Почекавши трохи, Мишко впер кулаки у боки і презирливо процiдив:
— Світле комуністичне місто виявилося занадто важким. Все твоє будівництво і будинки зі сплячими людьми, і все інше з'їхало по воді, сповзло, як по маслу. Як по маслу! От тобі і сель на рівному місці. А про Веньку твого… Та на твоєму місці я б радів, що не він загинув, а ти. Придурок, — гітарист презирливо цвiнькнув.
— Напевно, ти на геофацi вчився, — засмучено мовив юнак, уражений легкістю, з якою Мишко пояснив катастрофу. Той постукав кісточками пальців по гітарі, набундючився й урочисто мовив:
— Вчився я в нормальній середній школі, як і ти. До університету поступав тричі (не заперечую, це певна школа), але на журналістику. І так і не поступив, до речi. А потім… не до того було, — гітарист з демонстративною недбалістю змахнув з лікарняної піжами неіснуючу тут пилюку. — Відносно ж нашої маленької прикрості… Хочу перефразувати російського поета: “геологом мог бы ты не быть, но головою думать был обязан”. І тоді все вмить яснiшає до прозоростi. І все це дуже легко зрозуміти.
— Нічого ви не пояснили, шановний, — спокійно сказав Сонін дідусь. Сяйво, що він випромiнював, посилилося. Щойно всі дивилися на Мишка, тепер же обернулися до Боруха Пінхусовича.
— Як-то нічого? — обурився гітарист.
— А отак! Ясна рiч, ви дуже влучно і дохідливо пояснили, звідки взявся потік води і багнюки. Але нікому з вас як і досi незрозуміло, чому це сталося з вами. Я аж ніяк не збираюся з'ясовувати, що привело сюди кожного з вас. Я говорю про всіх разом, загалом. Але в одному ви, Михайле, абсолютно праві: Юра повинен радіти, що загинув він, а не його друг. Це погано, юначе, дуже погано! Мені здається, у Веніаміна є дружина з немовлям, — Борух Пінхусович уважно подивився на юнака. Під цим проникливим поглядом йому зробилося дуже незатишно, і він поспішив виправдатися:
— Та що ви! Я і не радію зовсім. Я просто не розумію, чом саме я… — ясна рiч, Юра не хотів, аби Венька опинився тут замість нього. Ну, може будь-хто інший, абсолютно чужий і незнайомий… Але якби він не знав Веньку, не знав, що в того дружина і дитина, що Венька так уміє підтримати у важку хвилину! Виходить, його друг цілком міг би стати тим самим чужим… Чи це не зрада, чи не підлота?! Юнак дуже розхвилювався і не міг більше вимовити ані слова, лише беззвучно відкривав і закривав рот.
— Помовч в ганчiрочку, пусюнчику, коли розумні люди кажуть розумні речі, — напустився на нього гітарист, однак тут Мишка підскочила як ужалена і войовничо спитала:
— А шо ж ви весь час не договорюєте? Ви скажете нарешті, чого це трапилося з нами? Я так не люблю, коли не договорюють. Я люблю, щоб р-раз — і є!
Було видно, що незважаючи на явну і глибоку повагу до Соніного дідуся, дівчина дуже образилася на його зауваження на адресу Мишка.
— А пам'ять. Просто пам'ять, — спокійно мовив старий. — Ви всі забули про нас, про Бабин Яр. За-бу-ли. І навіть у ваших абсолютно вірних міркуваннях, — Борух Пінхусович схвально кивнув гітаристу, — такий найважливіший елемент, як рання і

читати