Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

небувало сильна гроза згадується лише побіжно. Юначе, ну що було б без зливи! Будинки були б побудовані. Ну, стали б вони осідати, ну, сталося б два, може, три невеличких зсуви. З мінімальним руйнуванням і без жертв. Так укріпили б насипане, і все! Ви людина більш-менш розумна, тому могли чути, що такий собi Ісус Христос не рекомендував ставити будинок на піску ще десь пару тисяч років тому, — старий посміхнувся і розвів руками. — Дві тисячі років — достатній термін, щоб забути, так. За життя я, звичайно, ні в якого вашого Христа не вірив, а тепер знаю, що насправді все взагалі було не так, як представляють люди, але не будемо відволікатися. Просто зазначимо, що порада Ісуса дуже цінна, і хоч би за цю пораду він таки гідний поваги. Але тепер навчилися будувати навіть на хиткому грунті! Щоправда, не завжди вдало. Особливо це стосується вибору місця.
Тут Борух Пінхусович спохмурнів.
— Не можна будувати щастя на кістках. Ні в якому разі неможна! Ось істинна причина надзвичайно ранньої і сильної грози в понеділок тринадцятого числа. Ви не вважаєте, що випадковостей дуже багато? І що всi цi випадковостi, досить незвичайні вже самі по собі, дали дуже жахливий результат?
Юра здригнувся, тому що відразу пригадав свої думки по дорозі з роботи в ту фатальну ніч. І йому здалося, що старий помітив це, хоч дивився зовсім в інший бiк, звертаючися переважно до Мишка.
— От істинна причина селя: будувати в Бабиному Ярi було не слід не з-за грунтових вод, а з-за того, що тут вбили стільки безвинних людей! Гаразд, не будемо навіть чiпати Бабин Яр. Хоч би на хвилину. Скажіть мені, невже Ленінград періодично затопляє водою тільки тому, що сильний вітер починає гнати воду з гирла Неви проти течії? Та Петро Перший просто не повинен був ставити своє місто на кістках! Кістки — найненадiйнiший в свiтi фундамент, юначе. І зневажена пам'ять тих, на чиєму праху зводиться споруда, колись вдасться до помсти, і наслідки будуть наймоторошнiшими.
А ви зокрема, повторюю, забули про нас. Всі ви забули!
От чому ви, юначе, пiйшовши працювати на будівництво, яке по суті велося на гігантському цвинтарi, в ту саму ніч відправилися з роботи пішки. А ви, Марiє, захотіли заробити на Сирці трохи грошенят в таку страхiтливу погоду, коли можна залюбки простигнути, якщо ще залишишся в живих.
— Але я! Я, — гітарист весь тремтів від обурення, що довго стримувалося. — Я ж знав, я пам'ятав…
— Ну і що, — в словах Боруха Пінхусовича не було ні тіні докору, але Мишко все одно похнюпився, немов відчувши раптом незрозумілу провину. — А нагадали ви хоч комусь про нас? Я ж бачу вас наскрізь і все про вас знаю. Згодний, ви склали море пісеньок, однак чи є серед них бодай одна — бодай одна, юначе! — про Бабин Яр? Та й що у вас за пісеньки! Ви ж не співак, не поет. Ви натуральний пересмішник, юначе! Ви до останньої своєї секунди залишалися в боргу перед розстріляними і спаленими, перед малими дітьми, на яких навіть куль не витрачали і кидали в Яр живцем. Перед тими, хто намагався вкривати нас від нелюдей і часто-густо гинув разом з нами, перед військовополоненими — перед всіма!
Старий повів рукою… і сталося неймовірне: мертві вогники маленьких свічок заколивалися і спалахнули нестерпно яскраво. Перелякані тіні вiдсахнулися під безкрайню чорну стелю. Підлога зробилася прозорою і там, внизу, на недосяжній глибині відкрилося погляду таке…
Юрі зробилося по-справжньому зле. Він міцно замружився, а коли знов відкрив очі, все довкола було таке, як i досi.
— Зрозумійте, юначе, своїми їдкими куплетами ви примушували щонайбільше реготати. Це безумовне досягнення, але в той же час це й відносно легко. Жодним рядком не примусили ви ридати! Ніколи. Нікого. От чому разом з усіма ви до відпущеного вам терміну опинилися в пеклi, — переконливо мовив Борух Пінхусович.
Мишка вискнула і кинулася Мишку на шию. Юра розкрив рота, але крижаний страх учепився мертвою хваткою в горло, і кричати він не зміг.
Якщо це пекло, отже, неподалiк ховаються чорти з казанами, де кипить смола! Ця думка виринула з таких глибин пiдсвідомості, про які юнак навiть не підозрював…
— Ей, ей, спокійно! — першим оговтався гітарист. — Тут розстріляли забагато віруючих єврейських старцiв, а в них, я знаю, немає ні раю, ані пекла, лише темний потойбічний свiт, пустопорожнiй і безрадісний; от ми і влипли в ці уявлення…
— До чого тут євреї, — м'яко заперечив Сонін дідусь. — Просто такий перший мертвий свiт сам по собі. Він однаковий у всіх своїх частинах, повірте, молоді люди. Пригадайте хоч би грецькі Тартарари…
— Або римські Елисейськi Поля, — пiдпустив шпильку Мишко.
— А от це вже другий з неземних, — заперечив Борух Пінхусович. — Я перебуваю тепер там. Туди всі потрапляють після пекла, незалежно від віри: і юдеї, і християни, і магометани, і буддисти, і індуїсти, і навіть атеїсти. Зрозуміло, якщо доспіють і якщо бажають потрапити туди. І якщо пройдуть пекло…
— А хiба ж є такі телепні, які не бажають? — здивувався Міша.
— А як же! Тільки чому телепні? Ті,

Останні події

11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus


Партнери