На ранній весні-провесні, Гей, на світанню гук. Ой за горами, за високими, Там за морями та за глибокими, Ще Й за шляхами несходимими — Рано-пораненьку Ясне Сонечко сходило, Ясне Сонечко сходило, братів своїх, Вітрів, до себе іскликало, До них словами промовляло: "Брати мої! Вітри мої!...

Увійшла вайлувате в сіни, з хати віє нудьга й самота. У руках засміявся віник — спритно валянки обміта. Тупотить об долівку ногами і мороз вибива з рукавиць. З нею в хату ввірвався гамір, ошалілий сміх сніговиць. Мов воскресли принишклі діти — тупіт, лемент, вищання й писк. Місяць...

Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами! Нащо стали на папері Сумними рядами?.. Чом вас вітер не розвіяв В степу, як пилину? Чом вас лихо не приспало, Як свою дитину?.. Бо вас лихо на світ на сміх породило, Поливали сльози... чом не затопили, Не винесли в море, не розмили в полі?. Не питали б...

Тече вода в синє море, Та не витікає; Шука козак свою долю, А долі немає. Пішов козак світ за очі; Грає синє море, Грає серце козацькеє, А думка говорить: «Куди ти йдеш, не спитавшись? На кого покинув Батька, неньку старенькую, Молоду дівчину? На чужині не ті люде, — Тяжко з ними...

Думка: в масштабах однієї людини – роздум, для невеликого натовпу – це вже ідея, а для мільйонів – величезна катастрофа! 22.о4.2оо5

Чумі байдуже, в нас бенкет чи ні, Коли самі з чумою ми в човні…   Не прагне вороння у теплий край – Для чорних зграй і в сміттєгір‘ї рай!   Кажу: "не йди" я дню, а день іде! І так завжди, і скрізь, а не ніде…   Де чорнозем – хоч маж на...

Зачепив реп´ях Серце мовби ніж, Як мале хлоп´я Бігло босоніж. Бігло долами, Та ще луками, Поза болями, Поза муками…   З чотирьох річок Та до Пан-Ріки Прилетіли чо- тири ластівки. Ти пташа-пташа В річку не пірнай, Від зими та в май Хай пливе...

дуплаві верби голомозі їм за ніч вітер коси звіяв кафе як терен при дорозі ущент обхляпана надія заходжу замовляю каву вона масна й гидка як нафта тепло вбираю на халяву в костюм старого аргонавта а шляхом проїжджають фури везуть крізь провінційні багна усі премудрості натури яких...

Іван кохався в голубах шалено. Аж наче сам витав із ними в лазуріні: Ширяв свобідно над левадами за ставом, Пірнав між хвилі верб, де крила вітру, Що удавали вітряка журного, Йому махали. Гойдалося село, а он і хата, І голубник, і айстри, і Марія; І дітки он, у спориші, мов...

Душа безсмертна! Жить віковічно їй! Жорстока думка, дика фантазія, Лойоли гідна і Торквемади! Серце холоне і тьмиться розум. Носити вічно в серці лице твоє, І знать, що з другим зв´язана вічно ти, І бачить з ним тебе й томитись — Ох, навіть рай мені пеклом стане! Творця хвалити?...