Електронна бібліотека/Поезія

МонологГанна Заворотна
«Її сукня» (Уривки з роману)Алла Рогашко
На розстанях долі (уривки з роману)Іван Корсак
ГойдалкаОлексій Ганзенко
АлергіяОлексій Ганзенко
Доля знахаркиГанна Заворотна
ВіршіОлександра Григорчук
«На ріках вавилонських… Кілька думок про повернення». Фрагменти з книжкиАндрій Зелінський
П´ятий пар. УривокМаксим Гах
ПоверненняГанна Заворотна
Із циклу «Загублені значення»Лілія Войтків
Осточерствілі ангелиОлексій Ганзенко
Поет і ковчегОлексій Ганзенко
«Психи двух морей». III ч.Руденко Юрій
«Психи двух морей». II ч.Руденко Юрій
«Психи двух морей». I ч.Руденко Юрій
Сучасні борделіХристина Букатчук
Афродита. Античні міфи в сучасній обробці (фрагменти)Антоніна Спірідончева
Руда Кобилиця. Зі збірки «Амазонки»Антоніна Спірідончева
ВіршіОльга Соколовська
Не хотілаОлексій Ганзенко
РозглядиниОлексій Ганзенко
Лукій вмираєОлексій Ганзенко
коли скінчиться війна ми знову вирушимо на схід...Олександр Андрієвський
революціонери молоді і старі...Олександр Андрієвський
з віршами аполлінера у рюкзаках...Олександр Андрієвський
революції у моєму місті зазвичай починаються восени...Олександр Андрієвський
пластика твоїх пальців кожна лінія злам...Олександр Андрієвський
середина осені попереду ще півроку холоду...Олександр Андрієвський
чим східніш і південніш здається тим холодніш...Олександр Андрієвський
вони прокидалися зранку і дивились новини...Олександр Андрієський
15 років без себе (Загублений)Ксенія Циганчук
Така любовОлексій Ганзенко
Завантажити

Іван кохався в голубах шалено.

Аж наче сам витав із ними в лазуріні:

Ширяв свобідно над левадами за ставом,

Пірнав між хвилі верб, де крила вітру,

Що удавали вітряка журного,

Йому махали.

Гойдалося село, а он і хата,

І голубник, і айстри, і Марія;

І дітки он, у спориші, мов айстри:

Іванко й Ксеня.

Все його обійстя

Та голуби, мов серафими, з неба,

Мов оборонці радощів і згоди.

Ох білі всі… Між них пихатий дутиш −

Вожак прегарний серафимів зграї;

Укоханець господаря звіддавна.

А що − добув з кишені зерен жменю −

І вже він ось…

 

Та хтозна й звідки

Зайшов новий господар на левади,

На айстри, й на лани, що сну не знали.

Червонозоряний косар, чого не сіяв −

Пожав. Забрав усе… Не голубам −

Вже дітям дать − луп’яники, та гичку,

Та кропиву…

 

Поліз Іван до голубів…

Мовчав і плакав, голови легенькі

Сердешним серафимам…

Хрусь-хрусь…

Ще тріпалось пухнате тільце…

А вже він знав, що не злетить повіки більше

У лазурінь овиду з голубами,

І не шугне свобідно за левади

Між хвилі верб… і чисті крила вітру…

Ні, не махнуть, бо нічого молоти

У вітряку…

Й уже безкрилий ліз донизу,

До хворої Марії, до Іванка,

Що їсти плакав з Ксенею на лаві…

 

А дутиша сховав… Не міг, не здужав

Скрутити шию красеню, що вперто

Усе в долоню пнувсь: канючив зерно

Й докірливо блистів кармінним оком.

 

Находила зима, та не морози

Нестямно лютували − комнезами.

Червонозоряний косар косив завзято,

Вже не лани, вже хлянули підтяті

Мокрини, і Михайли, й Феодори,

І Василі, і Катерини, й Усті…

Понурий мортос цілодень гарбою…

Марія вмерла… Ксеня та Іванко −

Лиш очі на Івана − глибочезні!

 

Сусіди їхали на міни, він із ними.

Намисто взяв Маріїне, і хустку,

Й сережки ті, що спершу думав − Ксені.

Аж на Ростов…

А повернувся голий…

Ні, лютості не мав − то не злонамір,

То голод кинув харцизяк на змову:

Побили в поїзді, забрали вбогий вузол

І кинули в колючий степ вмирати…

 

Ввійшов у хату, зболений, кульгавий…

Удвох, обнявшись тісно, на лавиці

Лежали діти (наказав, як їхав:

Тримайтесь купи, бо всілякі бродять…)

Очей нема − щурі спили до решти;

На пальцях нігтики − прозорі, мов сльозини…

Іван не плакав, не кричав − сльоза зробилась

мертвою й важкою,

Качалась в грудях, наче каменюка.

Хотів лягти й собі − було ще місця,

Але згадав про голуба − живинка ж!

Насіння з бур’янцю сипнув, як їхав…

Драбина рипнула, відхилено засувку…

Живий, живий, бодай тобі, пихачу любий!

Воркоче та до рук, мов котенятко.

Самі тепер з тобою…

Зліз додолу,

Притис до серця тріпотливий живчик…

Не з’їм тебе, не бійсь… Мені вже їсти

Тепер не тре…

І серце зупинилось…

 

Упав навзнак, а голуб, радий небу,

Злетів у обшир, в лазурінь, над верби,

Дивуючись, що ніде ані пташки:

Ні горобців, ні галки…

Вище й вище пірнав, бо знудився ж,

Запертий.

Понад левадами, над ставом, над ланами,

Над вітряком, що вже немов комашка.

Летів…

 

Ні, високо так голуб не літає.

Не дутиш − то здіймалася під хмари

Душа Іванова і плакала над світом…

 



Партнери