Я думав, їй самого тіла досить: блискучих образів із сонця й скла, і дзвону слів, чудних, незнаних досі, і ритмів темних, як любовна мла. Важка дрохва, вона аж захлинулась, на свіжий знявшись вітер. На лету її стрілецька пронизала куля, — упала на калиновім мосту. Тоді пустив саму я...

Вона роззирнулася навколо, знову відчувши той неприємний неспокій, що не залишав її від самого від’їзду зАнглії. «Що може бути більш далеким від Глоцестерширу, ніж Цейлон»,— згадала вона слова батька. Не встигло ще зникнути відлуння цього спогаду, як поряд прозвучав...

друзі - телевізор і комп’ютер подруги - усіх не пригадати щоб заснути є гранчак цикути... де ви захисні мої цитати?   ціле небо - висівки Господні де полон? так затишно в полоні... мертвого метелика сьогодні я зустрів у себе на балконі   слово знову клеїться до слова...

Виведи плями на Сонці закоханим словом, Тіла відріж добрий шмат, поділися з братвою. Згорблений сірий кістяк вже не є змієловом, Тьохнуло серце в руці, слід лишило собою. Виведи плями із себе – протри мені вухо, Хай неприємно це чути, читати, творити. Доки висить ся планета під Сонцем,...

Скрізь затоноване скло. Щороку його більшає. Щороку воно темнішає. Щокроку мене минає наступне авто. Воно минає. Як минає все. Воно ховає чиїсь очі. Цікаво, який в них колір? Який погляд? Певно, ніякий. Їм личить затонованість. Цікаво, що мене зовсім не цікавить їхній володар. Адже це - не ти....

Поволі повертаємось у землю, як в колиску, вузли зелені зілля в’яжуть нас — два спутані акорди. Сокира сонця вбита в пень дубовий лезом блиску, музика моху, ласка вітру, дуб, мов ідол, гордий. На тратві дня, що нас несе, тіла слухняні й теплі зростаються з собою, мов два сни, два...

«1932-1933: Україна пам’ятає - світ визнає» «Nemiroff. Ти обрав - світ підтримав» (Написи на двох сусідніх біг-бордах по дорозі з Борисполя в Київ) Ти обрав - світ підтримав. Щоправда, іще не весь. Залишилась дрібниця - країн так із сто з копійками. Ти обрав це,...

На ранній весні-провесні, Гей, на світанню гук. Ой за горами, за високими, Там за морями та за глибокими, Ще Й за шляхами несходимими — Рано-пораненьку Ясне Сонечко сходило, Ясне Сонечко сходило, братів своїх, Вітрів, до себе іскликало, До них словами промовляло: "Брати мої! Вітри мої!...