Ждуть спереду моторошности дні — Дні неминучі. Горіння, зимність витримати мені Страшної бучі. Я надіну, надіну на груди міцні Сталевий панцир. Хто, хто шляхи зітре мені? Виходь уранці. За містом хмари, дими страшні, Блиски сліпучі. Ждуть спереду моторошности дні, Дні неминучі. 1917

Тягар робочих літ наліг мені на плечі, Стих безтурботний сміх і споважніли речі, І голос чую я настирливо-шорсткий: "Лукавий наймите, а де ж доробок твій? Де плід твоїх трудів і творчості твоєї? Чи ж добре ти робив над чорною ріллею, Чи встигнеш, поки день скінчить свої жнива?" Як гірко слухати...

Тягар робочих літ наліг мені на плечі, Стих безтурботний сміх і споважніли речі, І голос чую я настирливо-шорсткий: "Лукавий наймите, а де ж доробок твій? Де плід твоїх трудів і творчості твоєї? Чи ж добре ти робив над чорною ріллею, Чи встигнеш, поки день скінчить свої жнива?" Як гірко слухати...

Прощай, коханий ляше-друже! Час розістатись настає. А як болить, як б´ється дуже Від туги серденько моє. Одно гадали ми з тобою, Шукали одного шляху, І от зійшлись в тюрмі з собою, Найшли недоленьку лиху. Мир чарівничої омани Пред нами птахом зник давно: Неволя вічна та кайдани — То...

На мові нашій дня печать. Вона — як сяйво серед ночі... її не можна забувать, Вона душі твоєї очі. Єднає з піснею в гаю Вона з життям тебе любовно... Коли ж забудеш рідну мову, Загубиш душу ти свою. Коли йдучи з труда дороги, Слова не ті вкладеш в уста, Немов піджак з плеча чужого Для...

Ох, ноче, ноче без луни і крику, без місяця і без зірниць, я знов твою пустелю дику полохаю із-під ялиць. Шумлять гілляки таємничі бору, аж сніг спадає на пеньки, і в мене з ними разом руки вгору, здається, клякнуть вже віки. І знов, і знов душа моя безсила питається прокляттям літ: навіщо ти...

Коли бо, дітки, малась мога Знов повернутися між вас! Так заросла давно дорога, Побив надії хмурий час! Зазнайте ж втіх, поки не пізно, Шд пильним доглядом сім´ї, Та не розкидано вас різно З-під крилець неньчиних її. Нехай же вам господь — благаю Протягне дітство золоте, Щоб ви...

Стрічаю день із дивовижним містом, де не розцвісти не могла магнолія   Трикрапки й краплі часті й чисті змістом Ранкова кава, мила меланхолія   Се небошкряби (себто, хмарочоси) промокли місто, ткнувши в хмару вістрями   Я йду, обожнюючи його осінь З вини весни...

До кого говорить? Блок у могилі. Горький мовчить. Рабіндранате-голубе! З далекої Бенгалії прилинь до мене на Вкраїну, Я задихаюся, я гину. Я покажу такії речі в однокласовій ворожнечі, Я покажу всю фальш, всю цвіль партійно-борчих породіль. А братні зуби? Дружній зиск? Гнучка політика, як віск....