На мові нашій дня печать. Вона — як сяйво серед ночі... її не можна забувать, Вона душі твоєї очі. Єднає з піснею в гаю Вона з життям тебе любовно... Коли ж забудеш рідну мову, Загубиш душу ти свою. Коли йдучи з труда дороги, Слова не ті вкладеш в уста, Немов піджак з плеча чужого Для...

Ох, ноче, ноче без луни і крику, без місяця і без зірниць, я знов твою пустелю дику полохаю із-під ялиць. Шумлять гілляки таємничі бору, аж сніг спадає на пеньки, і в мене з ними разом руки вгору, здається, клякнуть вже віки. І знов, і знов душа моя безсила питається прокляттям літ: навіщо ти...

Коли бо, дітки, малась мога Знов повернутися між вас! Так заросла давно дорога, Побив надії хмурий час! Зазнайте ж втіх, поки не пізно, Шд пильним доглядом сім´ї, Та не розкидано вас різно З-під крилець неньчиних її. Нехай же вам господь — благаю Протягне дітство золоте, Щоб ви...

Стрічаю день із дивовижним містом, де не розцвісти не могла магнолія   Трикрапки й краплі часті й чисті змістом Ранкова кава, мила меланхолія   Се небошкряби (себто, хмарочоси) промокли місто, ткнувши в хмару вістрями   Я йду, обожнюючи його осінь З вини весни...

До кого говорить? Блок у могилі. Горький мовчить. Рабіндранате-голубе! З далекої Бенгалії прилинь до мене на Вкраїну, Я задихаюся, я гину. Я покажу такії речі в однокласовій ворожнечі, Я покажу всю фальш, всю цвіль партійно-борчих породіль. А братні зуби? Дружній зиск? Гнучка політика, як віск....

Мамо-голубко! Прийди, подивися.Сина від мук захисти! Болі зі споду душі піднялися,Що вже несила нести.Мамо-голубко! Горюєш ти, бачу,Стогнеш сама у журбі;Хай я в неволі конаю та плачу, —Важче незмірно тобі.Бачити більше тебе я не буду;Не дорікай, а прости;Та від людського неправого...

До моря сліз, під тиском пересудів Пролитих, і моя вплила краплина; До храму людських змагань, праць і трудів, Чень, і моя доложиться цеглина. А як мільйонів куплений сльозами День світла, щастя й волі засвітає, То, чень, в новім, великім людськім храмі Хтось добрим словом і мене згадає. 2...

Такої певної, святої, Такої рідної, як ти, Такої щирої, простої,— Вже більше, мабуть, не знайти. Таку не часто скинеш оком, Такою тільки що марить... А раз зустрінеш ненароком — Навіки долю озарить!

Обох нас, орле стервоїдний, Знажає поле боротьби: Рвемо у других шмат послідній, Жаги нікчемної раби. Та чом не в мене твої крила? Я полинув би вище хмар: Тут кров злочинства землю вкрила, Скрізь повно слів, в повітрі — вар! Де б не поглянув — боже! — всюди Слід жертв,...