Шпиль вінчають хмар отари, Мов з вулканів темний дим, Зорі сяють, через хмари Блиском блимають блідим. По узбіччях стогнуть дуби, Лине гомін, чути шум — В хмарах трублять дивні труби, Йде на доли жах і сум. Дін… Дон, дін, дон… Дзвін півночі! Йде черців по шпилю сім…...

Гомін, гомін по діброві, А над полем все заграви, А над полем все заграви, Пожовтіли буйні трави. Станьмо, хлопці, при долині. Станьмо, хлопці, таборами За полями, за борами, Під густими яворами. Вже нема шляху додому, Я іду тепер в поході, Б’ють гармати за горою, Коні мчать на Жовті...

Спочатку не було ніяких слів, Бо світ мовчав і поглядав здалека На те, як Головний із гончарів Ліпив якусь планету замість глека. (В такій роботі вічність наче мить). Стомився Він, приліг перепочити, А час, тим часом, знай собі летить, Летить і не збивається з орбіти. А недоліплена планета вже...

Дніпро — мов розкритий “Кобзар”, і піднятим прапором — небо. Дозріває блакить, виростає гроза — невблаганно, нестримно, вишнево! Тиша гучна — понад прірву століть. Шлях далекий Дніпра — ніби доля незгасла… На сторожі...

…Ця її дещо загадкова фраза: „Час не має значення, важливе лише життя”, вабила мене розширенням можливостей простору, що в ньому живемо; малого та великого. …І ще чимось таким, шалено захоплюючим, що не надається до жодних визначень, однак присутнє у затаєних бажаннях...

Скажи — ти не забула гору Жовтих Лілій І до болю зелену полонину? Коли перебули найпоетичнішу з ідилій І клялись кохати до загину? Сонце, сонце, небо, бухти, бухточки, далі — Ми ж цілий світ у той мент осягнули! І квіти — великі, жовті, безумні — збирали, І все минуле, і...

Як боротися з цим я не знав. Знав тільки, що є межа моїх знань і мого вміння, знав, але не хотів погодитись з тим, що є розумніші за мене, є – талановитіші, є, врешті-решт, з більшою вдачею. Я не міг змиритися. Це бісило, тваринило, лютило до безкраю і кидало на них. Я заздрив, а, може,...

Горді пальми. Думні лаври… Маніячливий кипарис. Океан тропічних квітів… Ще й цвіте цитринний ліс… Я хитнувсь, бо наче впився З аромату тих квіток. Аж погляну: коло пальми Простий житній колосок. "Гей, земляче! — шепче колос, Похилившись на стебло. — Ми чужі...

зупинить дощ мене на півдорозі до міста переповненого листям осінній ангел скаже не при Бозі що в небі до весни немає місця ненависні вітри порвуть молитву птахи склюють її останні крихти впадуть зірки від голосного крику дерев котрі до вирію не встигли втечу від себе по...