Поміж смертю і тим, Що називають безсмертям, Я вибираю гітару... Пабло Неруда І Що може поет в цьому світі — Напитись сонетом води, Погладити сонце в зеніті І бути, як хлопчик, радий, — Що може поет в цьому світі?! Я згадую дні весняні, Спогадую Веймарський форум, Як Пабло всміхався...

- Как вы себя чувствуете? - С порога спросил доктор, не отрывая глаз от снимков. «Ну все, приплыли!» – тяжелое предчувствие выстрелом ударило в голову, а по спине пробежал неприятный холодок. - Нормально! – несколько вызывающе ответил Клим и присел на услужливо...

Світлій пам*яті Сінного ринку   Жінка Тетяна стояла на морозі, навколо неї, паруючи, обертався торг, дивувало, що він, стихійний, виник саме тут, де колись поволі миналося дитинство, а тепер минається інше, аніж молодість; чи, скажімо, зрілість, або старість, — вона мала підозру,...

Глодовий кущ колов шипами вітер, Трощив на брості паморозі лід, Змітав довкола таємничий слід Відталинами виписаних літер. Коли ж одяг покручені гілки В зелений шовк з рожевістю рясною, Сховав свої колючі кулаки І з ніжним шепотом вклонивсь перед весною. Згадав про зниклий напис на снігу, Що...

Червоному світлу світлофора Бракує мене, Де ще не розмазане ім’я На сірому некролозі Роздряпаного треку, Де тротуар всміхається Після зливи Проданою посмішкою, Де за рахунок тебе Зраджують твої ідеї, Де на зекономлений Дизайн Купують глямури, А в пересічних очах Тіснота...

Гнів — се огонь. Чим більше дров кладеш, Тим ярче полум´я лютує ясне; А перестань докидувати дров, Як стій загасне. Як моряки в час бурі все з судна У море мечуть, щоб судно влегшити, А стихне буря, жаль їм стане страт, Почнуть тужити, — Так і гнівний у лютому розпалі Не...

Ти знаєш, у нашому домі, в старому буфеті, давно живе мій добрий знайомий – старенький буфетний гном.   Він знав ще дідуся хлоп’ям, а маму — малим дівчатком, гукав пустунам: «Ай-яй!», Слухняним давав шоколадки.   Замкнувши буфет на...

Я бачу знов тебе! Он стать твоя біліє, І око знов моє по твому блудить склоні. Ось бач: вже сонця жар тепло на світ весь сіє, Лиш ти одна сумна у сніговій опоні!.. Поглянь довкола лиш: Хом´як вже зеленіє, Вже Піп Іван підняв чоло в блідій короні, Вже долом Прут шумить, вже літній вітер...

Говори мені дуже-дуже тихо. Тільки так я зможу тебе почути. Присуди мені якнайвищий титул, І тоді я зможу такою бути:   Мов принцеса в тролейбусі, що за нею Через ціле місто – кортеж заторів. І щомиті, пущені над землею, Прошивають нас sms прозорі.   Ну а ти на...