Ясна світовая зірка — височенько; Гасне кругловидний блідий місяченько; Тихеє озерце спить, не зворухнеться, Понад ним покрівцем сизий туман в´ється; Ранній легкокрилий вітерець із гаю Наче з ним шуткує, наче заграває: То зів´є у купу, то розвіє чисто, То одірве клапоть та й...

Він мав печальні всевидющі очі — В орбітах диких голубі дива. В них світ буденний, темний і порочний На полотні празничним оживав. Він суть пізнав. Він розтинав основу, Відкинувши ледачу простоту, І барви дихали п´янким болиголовом, І бризки сонця стигли на льоту. Війнуло смутком...

Все ламається на перепаді температур, тонко і мовчки, але тепер – фатально. Холод вибілює небо. На перехресті турок сумно і мляво смажить руді каштани. Так підкочується до рівнодення одна з тих зим, коли здається, що досить уже – але ще не пора. Ніби це Він просить учнів не...

Все не те, коли нема любові. Почуття й слова — тріски дубові, Дні — болящі, немічні старці, Магістралі — темні манівці, Яблуневий цвіт — зола летюча, Небеса — асфальтна сіра туча, Сміх — петля на горлі, булка — глей, Пісня — хоч бери і сам заблей!...

* * * все що не зробив - тепер вже ні і не те щоб ні але навіщо? поміж срібних пальців попелище вітер пересипле... в полині зірка згасла каменем лежить але світло зірки ще із нами подихами хрипом і словами світить нам свою останню мить зі свячених текстів і ножів кров тече...

+ + + Все як було. Точність як вдячність. Товарних вагонів літня протяжність. Рештки трудів і сліди оборон. Я пам’ятаю це місто в червні, я пам´ ятаю які невичерпні п’ята колія, третій перон. Осад минулого тисячоліття. Місто, в якому сняться жахіття. Час, що...

Все, все покинуть, до тебе полинуть, Мій ти єдиний, мій зламаний квіте! Все, все покинуть, з тобою загинуть, То було б щастя, мій згублений світе! Стать над тобою і кликнуть до бою Злую мару, що тебе забирає, Взять тебе в бою чи вмерти з тобою, З нами хай щастя і горе вмирає. [16.ХІ 1900]

Певен, їх і зараз можна зустріти в тій місцині, лишень з потойбіччя підкрадеться ніч. Тихо… Порожньо… Каїнова могила… Не з-за дерев, не з темряви, просто, з нічого виростають дві постаті, два сильвети, що їх вимальовує на своєму тілі ніч. Повільно. Німо… Вони рушать...

Ви–математичної поезії візії, мільйони, мільярди, трильйони, і більше: форм життя у Всесвіті видимому, і у всесвітах що поза ним невидимо, можливо кращих за нашу кульку реальності чи й гірших... Коли моя душа набуде рис корабля полечу зоряними віддалями, досліджувати вас, долучатися, до...