Ви, тату, витали а я в тюрмі пойнявся смугами крізь таке ж вікно глупоти ви, тату, знали ідеали я не трапив і взяв голку вмочив спозаранку на грудях витатуював вишиванку

Ви, що тікаєте з життя, Зневірившись в своїх надіях, Що тягне вас до небуття, В обійми чорної повії? Невже безглузде слово «жить» Страшніш безглуздя слова «вмерти», Що всякий радісно біжить Назустріч таємниці смерті? Я чую, скрізь «нема мети», «Життя...

Ви, що, не знаючи мети, Спиняли стомленi здорового, Лежiть собi — до неба йти Ще довго. I ви, що до небес мости Своєю окропили кров´ю, Простiть ви нам. Iдемо. Йти Ще довго. I пiють пiвнi на путi, I кличуть вiковiчним зовом. Забули все. Iдемо. Йти Ще довго. 1921

Машина загрузла у розкислому чорноземі. Нічого не поробиш, доведеться кілька кілометрів до села йти пішки. Я грюкнув дверцятами, ноги відразу вгрузли у липку твань, і я зі злістю закинув долоню лівої руки за потилицю – характерний жест мого крайнього роздратування. І хоч до села вела...

*** страшно що світ почує моє дихання і підстежить де я          *** карнавал у китицях циганки повис чорним котом стукнув у кастаньети комет всі хочуть бавитись як уміють юнак забажав бути на карнавалі тим кто просить у Бога зміни себе на...

ренесенс   коли я працював у в одному з ресторанів швидкого харчування, доліковував туберкульоз, ночував у репетиційному гаражі, збивав до крові туалетні бачки, читав молитви у ванні, аскав бабло на Андріївському, носив у шкарпетках ножі,   зустрічався з готками, говорив про...

Я – це те, що я відаю про людей; я – те, як життя входить в мене.Я – цей маленький, тремтливий, що сидить навпочіпки, обхопивши коліна, з очима на пів-лиця.Я – це тіло, як не дивно, це відчуття в області кута, де сходяться ребра.Відчуття важкості, присутності, пульсації,...

***Я - це те, що я знаю про людей; я - те, як життя входить у мене.Я - цей маленький, тремтячий, той, що навпочіпки, обхвативши коліна, з очима на пів обличчя.Я - це тіло, як не дивно, це відчуття у районі кута, де сходяться ребра.Відчуття тяжкості, присутності, пульсації, мерехтіння,...

***Порожні палатиПроникає проміньНіби якийсь чужакПил підсвічується й кружляє,Танець його самотнійТам, де нікого нема, починається повільне одужанняТихі невидимі хворіВидихають свої недугиЗостаючись незайманимиБілими паперовими аркушамиГладенькими та хрусткимиТам, де нікого немає, хочеться мені...