Завантажити

***
Я - це те, що я знаю про людей; я - те, як життя входить у мене.

Я - цей маленький, тремтячий, той, що навпочіпки, обхвативши коліна, з очима на пів обличчя.

Я - це тіло, як не дивно, це відчуття у районі кута, де сходяться ребра.

Відчуття тяжкості, присутності, пульсації, мерехтіння, броунівського, чи як там, руху.

Я - людина і я - не людина; я - це частина цілого, яке ми; ми - це частина цілого, яке життя; життя - це бог; бог - це

Я проживаю мільйони років у кожній секунді і зараз, дивлячись на газові пальники в кухні моєї колишньої швидкоплинної дівчини.

Я - це скороминущість; я - це бажання.

Я стою посеред величезної галявини, де нікого немає.

Де мимо пробігають німі їжаки; де повітря заповнене відповіддю, абсолютно безмовною

Я стою посеред величезної галявини, де нікого немає

Я стою посеред величезної галявини

Я стою посеред галявини

Я стою посеред

Я стою

Я

...

Мерехтливе повітря безмовне світло повсюдне світло

***

Обличчя відчужене хлопчика
волосся його біле сплутане
кучері його майже дівочі

Старенька яка пританцьовує у вагоні метро
українські народні з шапкою у простягнутій
червоно напомаджені її губи

Індієць зі схрещеними ногами шкіра його
коричнева волосся чорне як земля
тінь його довга як зима

Діти які ще не народилися їх волога пітьма
їхні внутріутробні рухи поштовхи
їхня невидима шкіра

всюди ніжність і безнадійність

Куди ти дивишся, на кого
ведеш своє військо:
відступи і роззбройся

Подивися на них,
прийшла пора зупинитися і задихнутися,
побачивши біле волосся його,
старечі губи її,
коричневу шкіру його,
що заповнює присутність його

Прийшла пора навчитися плакати
винести сміття з хати
щоб ніколи про нього не згадувати

Прийми від мене в дар серветку
витирати сльози

У цьому клаптику паперу
все, що я можу тобі віддати

***

1.

Хто ми в просторі
прозорого холоду і висоти?

Хто ми без лиць і без рук,
без райдужок щільного кольору?

Хто виявляється через нас
за допомогою поглядів і торкань?

Через кого розширюється час,
барви світу стають яскравішими?

Якщо це і є справжні ми,
хіба не абсурдно смерті боятися?

Хіба не дивно думати, що ріки течуть
Тільки в одному напрямку?

Хіба не дивно вірити, що дотик
швидкоплинний, миттєвий, безслідний?

Хіба не дивно чути, як тихо співають
безмовні флюгельгорни часу?

2.

Чутно, як хтось називає її ім´я,
і вона з´являється на світ

Від туги за домом і виссю
вона сама стає холодною і прозорою

Чи ти бачиш, дивлячись крізь неї: твоє ім´я
червоним на її легенях виведено?

Не питай, хто написав його:
просто неси її на руках

Далі далі і далі
неси її далі і далі

Поки не прийде час
поки час іще не прийшов


***
Хочеться чути, як
речі зіштовхуються поміж собою
Хочеться думати, що
буває від таких от зіткнень

Хочеться бачити, як
народжуються нові речі
Доторкатись до тебе легко -
ось чого хочеться

Спостерігати: камінь б´ється об камінь,
розколюючись на нові
Хочеться тримати один із уламків
відчувати: ось, раніше його не було

Хочеться бачити, як
народжуються нові камені
Доторкатись до тебе легко -
ось чого хочеться

Хочеться думати, що
буває від тертя долоні об щоку
щоки об щоку
руки об глибоке

Хочеться відчувати, як
між тілами ковзає невловиме
Доторкатись до тебе легко -
ось чого хочеться

Хочеться дивитися, як
легкість долає земне тяжіння
і перехожі відчайдушно чіпляються за гілки дерев
але щось їх тягне угору

(Доторкатись до тебе легко)

Трішки сміятися через це і плакати трішки
Думати, що після народження нових речей
старим речам незмінно стає сутужно
Співчувати старим речам

(Легко доторкатись один до одного)

Рухати старі речі, рухати нові речі
забувати, що нових не було раніше
Дивитися, як народжуються інші нові речі
забувати, що їх не було, знову дивитися, як народжуються інші

Доторкатись до тебе легко
Як речі зіштовхуються поміж собою
Як невловиме пронизує їх
Від народження до смерті

Легко доторкатись до тебе



***
М´яке світло обволікує
темні кожухи, теплі тіла,
розкидані по станції,
ніби темні коштовні камені
з білими цятками - обличчями і руками

Люди, об´єднані загальним шумом
Книга шелестить листками сухими
Жінка просить милостиню, дивиться очима окуня,
тільки що впійманого щасливцем-рибалкою.
Старий у шапці-вушанці шарудить газетою, бурмоче,
голос відокремлюється від нього,
дзижчить у повітрі несподіваним джмелем,
зливається із загальним гулом
Хитрим в’юнком звивається серед усіх кишеньковий злодюжка

Станція, дерев´яна лавка,
наш тимчасовий ласкавий прихисток

Проходжу через станцію
бачу людські тіла як розсип темних каменів
у чиїйсь шкатулці непорушній,
оздобленій під мармур

А гуркіт, що прибуває, і світло
перевертає все догори дригом,
камені котяться, трясуться, стукаються,
ударяються один об одного,
стрибають у річку,
відносяться течією,
місцевість безлюдніє

Очікування, страждання, радість, смуток,
Голос, німота, смерть, ревнощі, щастя
Дивовижно, як живемо,
особливо - як продовжуємо жити,
коли прибувають нові пасажири

От тільки не розібрати, що це за місце -
чи це берег, чи шкатулка, чи метро це
і хто ми всі,
що живемо,
продовжуємо жити,
і що це за світло,
що за вітер?
Не може бути,
невже
це просто
на станцію прибуває електропоїзд?


Льотчик небесний, льотчик підземний, льотчик земний

Ф.С.

Високий льотчик тім´ям підпирає кругле,
нависаюче, свинцево-сіре.
До Федора щодня приходить батько,
малює на щоках морозний рум´янець

Вусатий лікар у фірмовому халаті розводить руками:
це рідкісний випадок дитячого аутизму,
в майбутньому ймовірний маніфест шизофренії
Нічого не можна направити

У Федора відмовляє мова, коли йому кажуть,
що тато був льотчиком і розбився на блискучому літаку
Являється йому худий і сірий, харкає кров´ю,
груди його стрясаються, вкриті татуюваннями,
куполами, синім ошкіреним тигром

Кров, - каже батько, - закликає тебе, Федоре,
ніколи нічого не боятися,
тополь, що звиваються, їхніх предивних тіней,
старої шуби в шафі, сусідського забіяки,
вчителя фізкультури,
особливо коли він закривається з тобою в роздягальні
і заповнює твій рот, Федір, собою, постогнуючи,
примовляючи: відпрацьовуй, сину вбивці,
відпрацьовуй його злочини

Коли ти виростеш, Федоре, коли в тебе буде
великий літальний апарат,
коли ти дістанеш тім´ям до неба -
тоді ти заговориш і світ перевернеться від здивування,
від твоєї гучності
Тоді ти заткнеш глотки тим, хто навчав тебе моралі,
хто нашпиговуваав пігулками,
примушував зубрити хитромудрі теореми.

Гострий профіль, свинцеве небо, тім´я під сонцем,
церковні куполи, незаймані джунглі, їхні тихі тигри,
праведні закони природи
Минуле, що визначає сьогодення,
рух по колу із покоління у покоління

Бо зло чиниться в ім´я добра,
бо зло - краса, а вона, як відомо,
Завжди перемагає, -
Ось що батько Федору каже,
Льотчик небесний, льотчик підземний, льотчик земний

Переклала з російської Галина Крук

читати