Веснянії пісні, Веснянії сни, Чом так безутішні, Безвідрадні ви? Чи для вас немає Зелені в лісах, Чи для вас не сяє Сонце в небесах? Чи для вас весела Квітка не цвіте, Що лиш вбогі села, Людський біль здрите? Ох, живі діброви, Ясний сонця світ, Лиш життя, любови В людських душах ніт! Втішно...

Сестрі Олесі Як яснеє сонце Закине свій промінь ясний До тебе в віконце, — Озвись на привіт весняний. Олесю, серденько, Співай веселенько! Весняного ранку Співай, моя люба, веснянку! Як бідну первістку, Дочасну, морози поб´ють. І кущик любистку Холоднії роси поллють, — Не...

І Зійшли сніги, шумить вода, Весною повіва; Земля квіточки викида, Буяє травка молода; Все мертве ожива. Веселе сонечко блистить, Проміння щердо ллє; Гайок привітно шелестить, Неначе кличе пригостить; Струмочок виграє. Сіяють злотом небеса, Витьохкують пташки... А груди думонька стиса: Ховає...

Зійшли сніги, шумить вода, Весною повіва; Земля квіточки викида, Буяє травка молода; Все мертве ожива. Веселе сонечко блистить, Проміння щердо ллє; Гайок привітно шелестить, Неначе кличе пригостить; Струмочок виграє. Сіяють злотом небеса, Витьохкують пташки... А груди думонька стиса: Ховає...

Весь обшир мій — чотири на чотири. Куди не глянь — то мур, кутор і ріг. Всю душу з´їв цей шлак лілово-сірий, це плетиво заламаних доріг. І дальше смерті — рідна батьківщина 1. Колодязь, тин і два вікна сумні, що тліють у вечірньому вогні. І в кожній шибі — ніби дві...

Вечоріє і темніє, По землі лягає мла, І не зійде срібний місяць: Хмара небо залягла. Хукни ти, моя дружино, У віконечко на скло: Подивись, як замітає Сніг і церкву, і село. Він подме й на нашу хату І по стрісі до труби І широкі, і високі Понамітує горби. Стане холодно надворі, І біда тому,...

Того вечора я чвалав темною, безлюдною вулицею – хтозна звідки, а куди? Певно, додому. Просто чвалав в одному напрямку без мети, без самозаглиблення і навіть без думки. Йшов, бо пересувалися мої ноги… Асфальт ледь припорошено снігом. Я згадав, що до цього бачив або голий асфальт,...

Весна за прякою, мов скромна Маргарита, Схилила стан гнучкий і пісеньки співа. Проста мелодія, знайомі всім слова, По-старосвітському одежа вбого зшита. Він — лицар. На мечі ясного самоцвіта Сіяє крапелька і грає, як жива, — І журно клониться білява голова, Вузькою стрічкою намарне...

„…бо Ти не вмїєш вмирати, не хочеш це вміти". Вечір хутко хапає порізьблені риси облич, Роковини дощу відспівав укаплиці печально. Інтонації кличуть виттям до фасадів прощання, Пошматовані линви поволі приходять до тями. Сива мжичка дарує загуслі цілунки вочах, Вцім вертепі...

Вечір. Я дивлюсь на сині скелі, Злотне небо сперлося на скелі. Ззаду плещуть огнища веселі. Вколо ватер друзі, теж веселі. Гей, чужі нездолані долини! В’ється дим і плине в бік долини. Так на завтра ми туди поплинем, Як ріка нестримана, поплинем.