Електронна бібліотека/Проза

Особняк на Зеленій, 77 (новела)Віктор Палинський
Зустрічі та прощання (новела)Віктор Палинський
Зоряна каруселя (новела)Віктор Палинський
Людина дощу (новела)Віктор Палинський
Поезіє вседобра не мовчи...Микола Істин
Війна 2022Микола Істин
Дивовижа в купальні (новела)Віктор Палинський
Новий день поезії йде…Микола Істин
Доля людства нині бродить в УкраїніІгор Павлюк
Тривоги Юлії (новела)Віктор Палинський
Єдиноріг (новела)Віктор Палинський
ПаличкаВіктор Палинський
Стефанові турботиВіктор Палинський
За зореюАлла Рогашко
«Провидець», уривок з роману (видавництво «Український пріоритет», 2021р.)Алла Рогашко
Вірші (З майбутньої книги «Поетичні прогресії кохання»)Микола Істин
Екзистенційне (Новелета)Віктор Палинський
ВіршіПетро Коробчук
А ось зима цього року, робить дерева тьмяними...Сергій Жадан
І хай буде знаком наближення...Сергій Жадан
Але згадати потім ріки ці...Сергій Жадан
ПрибулецьВіктор Палинський
СантаВіктор Палинський
Це не сніг...Сергій Пантюк
Розумієш, дельфін такий же хижак...Артем Полежака
Це буде вимовлено колись уперше...Сергій Жадан
Великі малі зустрічіВіктор Палинський
Навчатись відчувати...Григорій Штонь
В термітниках великих міст...Григорій Штонь
Хльости і шерех потопельних вод...Григорій Штонь
Квартирою снують струмки надвірної жаріні...Григорій Штонь
Мене хтось мстиво попередив...Григорій Штонь
Зле чуєшся, коли...Григорій Штонь
Завантажити

Того вечора я чвалав темною, безлюдною вулицею – хтозна звідки, а куди? Певно, додому. Просто чвалав в одному напрямку без мети, без самозаглиблення і навіть без думки. Йшов, бо пересувалися мої ноги…

Асфальт ледь припорошено снігом. Я згадав, що до цього бачив або голий асфальт, або не асфальт вже, а кучугури. А тут – темна поверхня ледь засніжена. Хтось сотворив вдалу й небанальну картину.

Метрів за двадцять розчахнулися двері подорожнього під’їзду – вийшло дві постаті. Чорна – висока, й біла – низька. Я понишпорив у кишенях – цигарки давно скінчилися, а постаті зараз будуть просити, бо похитуються і приверескують і, може, чогось хочуть. Жінки…

Сьогодні ж бо на воді мальовано хрестами…

- У!!! – пересмикнула мене чорна.

Я тупо їй усміхнувся.

- Ей, ти, добрий вєчєр! – рука білявої хтіла мене рубльом легенько чесонути по носу, та безсило впала на моє плече.

- Добрий вечір, - одповів я і штовхнув її в рам’я.

- Чьо талкаєшся?! Сюда іді… Тєбя Бог скараєт…

І я йшов, але не “сюда”, а “туди”, куди несли мене мої ноги. Я ні про що не думав. Треба було йти.

Лишень удома я стямився. То була підсвідома відраза до чорного. Але ж воно є початком білого. Де це написано про карму?

Я хотів бігти назад, в самій сорочці й капцях, та раптом одумався, що не пам’ятаю, де це. Сонце… Сон це? Боже, я згадав, що чекав на Неї так довго, що Вона нарешті прийшла. А я не зупинився і не поцілував Її в губи. І не сказав Їй, що меч без піхов іржавіє. А чорна прокляла мою нерішучість.

За якусь мить стало байдуже. Я сів у м’яке крісло, простяг ноги ближче до каміна й занурився у Доріана Грея…



Партнери