Електронна бібліотека/Проза

Київ – ЛеополісОлег Янченко
Киця-мандрівниця (цикл лімериків)Іван Лучук
Моя країна нафталінне стерво...Христина Букатчук
Нібелунги (психоделічна поема)Андрій Коваленко
Хора киця (цикл лімериків)Іван Лучук
Чоловік доньки знахаркиГанна Заворотна
Донька знахаркиГанна Заворотна
На розстанях долі. Уривок з романуІван Корсак
«Завантажте у серце магічне простеньке слово»Анна Кузенко
Чоловік знахаркиГанна Заворотна
З книги «РОЗМОВИ ПРО ЖИТТЯ І МИСТЕЦТВО»Галина Пагутяк, Олександр Клименко
Душоїди та ванноматиІван Лучук
Літературна УкраїнаДмитро Лазуткін
Любов немов метелик-одноденкаДмитро Лазуткін
Лайнер ЛазуткінДмитро Лазуткін
ФБДмитро Лазуткін
УкрмоваДмитро Лазуткін
Дружина чайного плантатора. Уривок.Діна Джеффріс
ДомовикБогдан Чубко
МонологГанна Заворотна
«Її сукня» (Уривки з роману)Алла Рогашко
На розстанях долі (уривки з роману)Іван Корсак
ГойдалкаОлексій Ганзенко
АлергіяОлексій Ганзенко
Доля знахаркиГанна Заворотна
ВіршіОлександра Григорчук
«На ріках вавилонських… Кілька думок про повернення». Фрагменти з книжкиАндрій Зелінський
П´ятий пар. УривокМаксим Гах
ПоверненняГанна Заворотна
Із циклу «Загублені значення»Лілія Войтків
Осточерствілі ангелиОлексій Ганзенко
Поет і ковчегОлексій Ганзенко
«Психи двух морей». III ч.Руденко Юрій
Завантажити

Того вечора я чвалав темною, безлюдною вулицею – хтозна звідки, а куди? Певно, додому. Просто чвалав в одному напрямку без мети, без самозаглиблення і навіть без думки. Йшов, бо пересувалися мої ноги…

Асфальт ледь припорошено снігом. Я згадав, що до цього бачив або голий асфальт, або не асфальт вже, а кучугури. А тут – темна поверхня ледь засніжена. Хтось сотворив вдалу й небанальну картину.

Метрів за двадцять розчахнулися двері подорожнього під’їзду – вийшло дві постаті. Чорна – висока, й біла – низька. Я понишпорив у кишенях – цигарки давно скінчилися, а постаті зараз будуть просити, бо похитуються і приверескують і, може, чогось хочуть. Жінки…

Сьогодні ж бо на воді мальовано хрестами…

- У!!! – пересмикнула мене чорна.

Я тупо їй усміхнувся.

- Ей, ти, добрий вєчєр! – рука білявої хтіла мене рубльом легенько чесонути по носу, та безсило впала на моє плече.

- Добрий вечір, - одповів я і штовхнув її в рам’я.

- Чьо талкаєшся?! Сюда іді… Тєбя Бог скараєт…

І я йшов, але не “сюда”, а “туди”, куди несли мене мої ноги. Я ні про що не думав. Треба було йти.

Лишень удома я стямився. То була підсвідома відраза до чорного. Але ж воно є початком білого. Де це написано про карму?

Я хотів бігти назад, в самій сорочці й капцях, та раптом одумався, що не пам’ятаю, де це. Сонце… Сон це? Боже, я згадав, що чекав на Неї так довго, що Вона нарешті прийшла. А я не зупинився і не поцілував Її в губи. І не сказав Їй, що меч без піхов іржавіє. А чорна прокляла мою нерішучість.

За якусь мить стало байдуже. Я сів у м’яке крісло, простяг ноги ближче до каміна й занурився у Доріана Грея…



Партнери