Я ще недавно мав, яку хотів: Кого в уяві, а кого на дотик. В мені до сліз сміялись сто чортів, Сто ангелів травили анекдоти. Я світ об’їхав і вернувсь назад Сюди, де народився, вчивсь літати, Під зорями, що падали у сад, Із птахами, що мали вир’ювати. Вони летіли, мов сумні думки,...

я — київ, я стомиласявід себе я пліснявію гола просто неба бо дощ іде по вулицях моїх плачі співає сірі та сумні ми ні на що не здатні, окрім сліз вода іде з майдану на узвіз вода бліда в артеріях моїх бліда вода попри критичні дні

Я — робітник в майстерні власних слів, Та всі слова я віддаю усім, Будую душі, викликаю гнів, Любов і волю вводжу в кожний дім. Надхнення, втіху чую і тоді, Коли учусь у давнього митця, Але безжурні, горді, молоді Лише майбутнім дихають серця. З старої бронзи зброю владних слів...

Я — як і всі. І штани з полотна... І серце моє наган... Бачив життя до останнього дна Сотнями ран! От! І не треба ніяких слів! — За мовчанням вщерть зголоднів. Зійде колись велетенський посів Тишею вірних днів! Ось і не треба газетних фраз! — Біль є постійно біль! —...

Єгору через два місяці виповниться лише п’ять років, але він вже зовсім дорослий. Недарма мама каже: «Ти мій єдиний тепер мужчина, мій захисник». Вони з мамою удвох живуть у гуртожитку. Кімната велика, світла. Високі старовинні вікна з видом на парк. Просто під вікном —...

я бачив як бездомний янгол з набитою поштарською сумкою розмальовував золотом ренети   яблука думок падали на ножі слів брискаючи навсібіч недостиглістю мрій   одне мені вдалось зловити нерозрізаним   надкусивши я почув анісовий присмак сну   поштовий...

Ми з тобою такі молоді, як сонцем налиті медові яблука І я липка до тебе. косами . Ми покупані росами повінчані травами. Кучерявими барвінками . К упальськими віночками кинуті у річку ми. І духмянемо ватрою, перцевою м´ятою. Розіллємось трембітою Ми розкинемось вишиванкою і...

Яблука доспіли, яблука червоні! Ми з тобою йдемо стежкою в саду. Ти мене, кохана, проведеш до поля, Я піду — і, може, більше не прийду. Вже-я любов доспіла під промінням теплим, І її зірвали радісні уста,— А тепер у серці щось тремтить і грає, Як тремтить на сонці гілка...

Настала осінь. Із ще теплими дощами, ще сонячними днями. Дерева позолотили крони, готуючись скоро скинути це золото, щоб із приходом суворої зими вкритися білою ковдрою і заснути до весни. У саду з молоденької тендітної яблуньки впав перший її плід - червонощоке яблуко. Покотилось прямо до ніг...

Явись, праправнуче, мені Аж із далекого далека. Скажи, яка сьогодні спека У приазовській стороні, Де йде полив і ночі й дні; Або про те, як на Хрещатик Зійшлися люди звідусіль Обжинки вславить. На початок Дівча вручає хліб і сіль Трудівникам космічних піль. Або мовчи, не говори, Лише прийди....