Я тихо думаю, а ти проходиш повз Мої думки, почувши, зупиняєшся Підслухавши — на хвильку переймаєшся І втомлюєшся, і проходиш повз

Как странно: я трогаю кожу мира.Едва-едва, легким дыханием, кончиком пальца.Кожура: теплая, проницаемая.Между и между. Я трогаю кожу мира.Сквозь нее проходят странные путники,Тихие птицы. Там, под кожей, - огонь.Вот кто танцует в огне – кто проникнуть туда посмел!Сколько цветов кругом,...

Я умру. Але вмерти не можуть Мої мрії-думки. В них минуле сторожить Білосніжні замки. Не жалій. Не сумуй… Літнім ранком Сонце душу пригорне мою. Обернуся я в краплю прозорим світанком І забудеш про мрію свою. Щастя — казка, щастя — кохання… Не жалій. Не сумуй…...

Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була. Яка біда мене, яка чума косила! — а сила знову розцвіла. Щоб жить — ні в кого права не питаюсь. Щоб жить — я всі кайдани розірву. Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу. Тевтоніє! Мене ти пожирала, як вішала моїх...

Я хочу кожний день все слів нових Нових нових пісень ідей нових Я хочу кожний час новожиття Горіть палать в екстазі почуття Нових нових пісень і тем нових Я хочу кожний день років нових! 12. III. 1914. Київ

Я хтів життю кінець зробить, Марну лушпину геть розбить, Хотів зусиллям власних рук Здобути вихід з страшних мук, Хотів я вирваться з ярма Твойого чару — та дарма! Зусиллям всім неперекір У мні трусливий, підлий звір Бунтуєсь, плаче, мов дитя, — Сліпая привичка життя,...

Я цей дім обживаю, Коли то життя. Я за тисячі літ надивився неправди! Так живого вогню добуває тертя. Так женуть табуни Степові конокради. Так Цілують замки потаємні ключі. Так болять рушниками відкриті ворота. Так злітається сутінь на подих свічі. Ти її запали! Я летіти не...

Я ще недавно мав, яку хотів: Кого в уяві, а кого на дотик. В мені до сліз сміялись сто чортів, Сто ангелів травили анекдоти. Я світ об’їхав і вернувсь назад Сюди, де народився, вчивсь літати, Під зорями, що падали у сад, Із птахами, що мали вир’ювати. Вони летіли, мов сумні думки,...

я — київ, я стомиласявід себе я пліснявію гола просто неба бо дощ іде по вулицях моїх плачі співає сірі та сумні ми ні на що не здатні, окрім сліз вода іде з майдану на узвіз вода бліда в артеріях моїх бліда вода попри критичні дні

Я — робітник в майстерні власних слів, Та всі слова я віддаю усім, Будую душі, викликаю гнів, Любов і волю вводжу в кожний дім. Надхнення, втіху чую і тоді, Коли учусь у давнього митця, Але безжурні, горді, молоді Лише майбутнім дихають серця. З старої бронзи зброю владних слів...