Приємні клопоти - сторіччя через край! Витворюють культури чудну миску. Й мистецтвом враз стає пополовілий гай, І лебідь, що пливе, й паяц із автентичним серед вулиць і банальним свистом, Природний зсув гори, і людолам торнад, І слів не сказаних, але почутих у етері радість, І чорна, мов...

Сміються, плачуть солов´ї І б´ють піснями в груди: "Цілуй, цілуй, цілуй її, — Знов молодість не буде! Ти не дивись, що буде там, Чи забуття, чи зрада: Весна іде назустріч вам, Весна в сей час вам рада. На мент єдиний залиши Свій сум, думки і горе — І струмінь власної...

Є в нас, братця, чарка на полиці; Та вона, та чарка, срібна, старосвітська! В старину жили батьки в світлиці Й частували єю вони ціле військо, — І по повній козаченьки випивали Й наших батьків гетьманами наставляли… Далі дужче й дужче вони гомінли, Поки вони на вороних та не...

час висотує дух по кровинці прагне нас заарканити запрацьовані різночинці в небо ніколи глянути та безодні куди ти падаєш всі призначені обраним не жалієш нікого нікого не згадуєш ми існуємо добре нам

...Срібна паморозь над скронями Заіскрилась... зацвіла. На чолі від бур, від холоду Чорна-чорна борозна. Це від горя, що замолоду Довелось мені зазнать. І тепер... З зимою сірою І пісні й думки сплелись. Не скажу, що й досі вірю я В те, що вірив я колись. Не скажу, що й досі вірю я У...

Час, коли люди стають людьми, - Він містичний, мов мить о дванадцятій, Тільки не ночі, а дня. Його можна виловити, Неначе блукаючу вену, немов порошинку з води, Час, коли обриси дня найясніші, І тіні цілком не кладуть свої пальці На твій об’єктив. Час, коли бачення дня у...

*   цей час – як обростання хвилями. по колу ширяться тіла. і лиш деревами похилими відпочиває омела.   стікають крильцями до кореня хіба мурахи золоті і засинають, упокорені, в непокорованій воді.   підеш по горло в темінь ликаву. як дріж холодний по...

Чай, Зібраний на плантаціях Заспаних ночей, Неохочими бутербродами І несолодким бурмотінням Приземляється на шлунок Тоді, Коли захлинувся астматично Черговий будильник, А в повітрі Сморід Протухлого циферблату І руді дзеркала Відвертаються Від неголених лиць… Чому знову...

Чекай мене дівчино, стежко нова, Від ранку до смерку, від ночі до рання. Не вір у холодні порожні слова, Що нібито я не бажаю кохання.   Вони, ті слова, з самоти чи від болю, Як десь ото квилить вечірня сова. Вони, ті слова, від журби за тобою. Не вір у холодні порожні...