Усі жінки народжуються з коронами. Проте одні не знають, що корони є взагалі, інші не навчені їх носити, а в решти немилосердне життя краде цю ознаку шляхетної довершеності.   Та всі жінки народжуються з коронами. І жаль, що навколо не стачає принців, аби попелюшки почувалися...

усміхнися – нас знимкує далека літня гроза зафіксує тебе ще тут, назавжди зі мною на скелястому виступі біографії, під дощем, що стіною обступив нас, закривши дороги вперед і назад. краще б нас тоді осліпило спалахом блискавки, щоб ми ніколи не втрапили вийти із того...

Пісок зсипається в траву, Мов зорей пил. Листопад. Мрій про жаливу Живий настил. Настане ранок. І крізь сон, Крізь рій снігів Всміхнеться сонце мов масон З-поза туману гір. І зовсім точний- молоко - Приціл, спрямований з зорі, Завиє, начебто сірко - Вже пил вгорі. Стає пісок - зоря в туман. І...

Устами славлена стріла стужавлена. Хвалена, хвалена, в отруті калена! Стріла окрилена, стріла доцілена. Кров’ю гартована стріла значкована.

Вітер в гаї не гуляє — Вночі спочиває; Прокинеться — тихесенько В осоки питає: «Хто се, хто се по сім боці Чеше косу? хто се?.. Хто се, хто се по тім боці Рве на собі коси?.. Хто се, хто се?» — тихесенько Спитає-повіє Та й задріма, поки неба Край зачервоніє....

учись дивитись на Тараса увись а помненьку у хатину в стерню небесну стріху величезну поезну

Учитель мій! Як ми тебе любили, як слухали тебе в полоні юних мрій! У пам´яті моїй тримає років сила твій тихий карий зір і кашель твій сухий. Ти нас повів закохано і сміло в незнаний світ, чудесних повний чар. В твоїх словах, що ми в серцях лишили, пізнали ми любові й дружби жар. Закони...

Я чув цю історію вночі, під тихий шелест літнього дощу. Ми сиділи на критій веранді станції Зелений Гай, що стоїть на 1088 кілометрі автостради Москва — Сімферополь, і розмовляли про найнезначніші речі, про які звичайно говорять подорожні, малознайомі люди. За нашим столиком було...

Уяви, які люди бувають наївні: душу витрушують, гейби лахи старі, розмови фейсбуком до третіх півнів, глип у вікно - воронок у дворі... Двірське коромисло заношене щедро: Блискучі рамена від сильних долонь, це скільки води перелито у цебра і скільки невимито різних осонь? А осінь стара, наче...

- Чого ти мовчиш? - Я? Нічого. А що? - Чого ти дивишся? - Тобто, "дивишся"? Стою собі і дивлюся. Удалеч. Оголошення он читаю. А що треба робити? - Яке оголошення? - тупо спитала Оля, за інерцією ведучи допит, котрий, як вона вже бачила, ставав дедалі безглуздішим. "Брила, а не людина", -...