У розмаїтті квітів кожен бачить своє. А я шукаю бджолу.   У хмільному квітнику жінок кожен шукає найпривабливішу. А я виглядаю бджолу.   У світі спокус і обов’язків так хочеться нескінченного свята. Та я вибираю вулик.   Бо бджола подарує і квітку, і небо. А...

Можно тихо задуматься,стоя у самого края воды,на соприкасании с песком,возле банок, бутылок, окуркову самого края водыдумать о всяком таком:вчера посмотрел фильм,топкий, вязкий, будто болото,но красивый, будто болото.Помню кадр: раскрытая рукана шахматной доске.Думать вот так, стоя на...

У сні знайшов я дивную долину. Було так ясно, тихо, легко в ній, Що бачилоь мені: не йду, а лину. Сміялася в пишноті весняній Природа, пахощами вся облита, І скрізь співав пташок незримих рій. Сріблом на збоччях хвилював лан жита, Верхом шумів-гудів відвічний ліс, Внизу була велична тайна...

У сні мені явились дві богині. Лице одної — блиски променисті, Безмірним щастям сяли очі сині, І кучері вилися золотисті. Лице другої чорний крив серпанок, І чорні очі, наче перун з тучі, Блищали, коси чорні та блискучі — Була, немов літній, бурливий ранок. "Не плач, дитя самотнє,...

І По один бік верби, По другий старці. Гнуться, гнуться, гнуться верби. Нагинаються старці. Шум юрби глухої. Блиск хмариних крил! ...Сповиває аналої Синє брязканя кадил. Тут говорять з Богом. Тут Йому скажу — (Хтось заплакав за порогом) — З херувимами служу! Жду я, ждуть всі люде...

у телевізорі до загину перемикаю себе невпинно жебрай жебраю ясного раю мелися мливо дивися Києве

У цьому дворку як у вінку, Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на здоров´я! Там господар як виноград, Там господиня як калина, Його сини як соколи, Її дочки як панночки. По саду ходили, сад садили. Сад садили, сад поливали, Вищий мене, кращий мене.

У цьому полі, синьому, як льон, де тільки ти і ні душі навколо, уздрів і скляк: блукало в тому полі сто тіней, В полі синьому, як льон. А в цілому полі синьому, як льон, судилося тобі самому бути, аби спізнати долі, як покути, у цьому полі синьому, як льон. Сто чорних тіней довжаться, ростуть і...

У «саду нетерпіння» із віршами Матіос Я сльозами смічу солоними. Від тих сліз, як укусів ос, Пухнуть очі і серце. Долонями Затулюся від світу чи сорому, Яко жінка з ночами безсонними, Що в часи найбільшого голоду Пише вірші, гордýє коронами.

Воно, ніхто й сумнівів не мав, та все ж… Але, коли побачили, як Владик під´їхав до суду зразу за суддею, як обидва повиходили, перекинулися двома-трьома словами, але не привіталися (тобто, віталися раніше), семикриківці збагнули доконечно – все вирішено. І справді – як...