от якби наприкінці світу останні хто будуватиме ковчеги не виявилися дітьми кітчу бо жоден марсіанин не зрозуміє культурну спадщину землян у вигляді розрізаних туш худоби котрими так щедро пригощають спраглих до мистецтва ретельно приховавши унікальні видання Тори   когось пруть...

Ти ще не вмер, але твої завмерлі риси, Неначе маски марля напівсон життя лоскочуть. І епідемія - не в шерсті у слона чи в криси, А те, що видалося в небо кадиком - роздерте власним криком горло. Ти ще в собі й поза тобою стало місця, Якщо узагалі тут місце є, яке тобою стало. Що тимчасовіші...

Тебе море запрошує в джаз. Німфа ночі повертає в анфас. Дефілює припливами телефонна розмова. Новоазовськ – Прикарпаття – Фатуму змова…   Відстані струн однієї гітари. Менестрелі солодом тремним заграли. Від руки до руки – 1500. В морському джазі –...

очеретяний літопис   усе так зрозуміло як стрибок кішки що полює за ошалілою мухою у червнену кімнатну задушливу спеку   периною тополиного пуху вкрита ріка біля занедбаного парку і далеко нерозкішної греблі   зеленою ряскою вкрита і комариним пряживом і скрекотом...

Як культура, так і мистецтво - безпомічні, коли зіштовхуються із темним людським єством. Тому їм залишається примиритися й обирати дрібніші завдання. Опікуватися тілесним комфортом, створювати розваги, маленькі втіхи, дрібний спокій. 21-ше сторіччя - якщо все складатиметься за...

Гнезжусь: тепло, Ребро – потому и льну так. Ни до, ни по: Прозрения промежуток! М. Цветаева Якого біса я в залі?! Розколотий театр натільних хрестиків – і хрещатих тіл… Хрещатик. Відбувається щось неправильне, неправедне, але правдиве: не душа відділяється від тіла, а...

Тепер на півночі горять сніги... Стрункі на півночі біжать олені... І, знак північної снаги, Високі заграви студені Сліпучо міняться... Повій В остиле серце, Аквілоне! — Я зрозумію голос твій, Бо кров, млявіючи, холоне; Бо нижче й нижче никне голова, Як буйність барв байдужий зір...