Завантажити

Ти ще не вмер, але твої завмерлі риси,
Неначе маски марля напівсон життя лоскочуть.
І епідемія - не в шерсті у слона чи в криси,
А те, що видалося в небо кадиком - роздерте власним криком горло.

Ти ще в собі й поза тобою стало місця,
Якщо узагалі тут місце є, яке тобою стало.
Що тимчасовіші пересуваєш крісла -
Частіше і палкіш горять кресала

У холі, за лаштунками театру, де ти уже не holy.
В житті, у час, коли немає місця холідею -
В країні, де думки, і королі, й бажання - поки що голі,
Назавше де приречений на самоту - із нею.

Де друга тінь, неначе театральний карлик,
Глумиться над творцем того, ким є він.
З серйозним виглядом де кожен посміхається крізь марлю.
Де чоловік - на чверть Адамовий, в усьому іншому де напряму нащадок більше Євин.

Але коли рукою до грудей торкнешся,
Там віднаходиш сталь меча від Жанни й замість лірики - настільки прози,
Що хочеться втікати не довкола власних стін, не від Ахілла - Гектору,
А - в небо від землі подалі в пошуках єдиної на білий світ залози.
11.11.09

читати