вчера была ясная погода душистая и лёгкая, словно новогодняя гирлянда окна домов блестели на солнце плакали черепичные крыши и голые ветки деревьев я читал следы на снегу и узнавал в них себя       мир катится неизвестно куда газ дорожает вода превращается в жидкость...

Так було і так є. Допоки ще дихає шкіра, І не вицвіла пам´ять з Трипільського саду Ми нестимем для світу офіру, Як золото, миро і ладан. Так було і так будем: Степовими синами Цілувати землю у груди, На скрижалях вітрів святити Родинні багаття Від олжі, як від сажі Омивати...

Із рукопису книги віршів "Скрабей" *** так вже сталось. ти не вийшов. хащі чорні. чорний ліс. не хотілось чи не вийшло хто ж тепер згадає? вічно десь кудись чомусь колись що тобі тут і для кого це навіщо забуття? диким оленям на роги – решки чорної дороги разом з...

Так говоритимуть потім: рухався час, ніби потяг через засніжене поле, коли зупинка нескоро, потопаючи в горі, у кривавому поті. І вони були у цьому потязі поруч. Їхали довго і за руки трималися. Страшно було і відійти покурити. Дивишся, дивишся, а усе тобі мало, не пропустити би...

Так говорить стародавня повість: Жив раз чоловік богобоязний, І той сина мав одним одного. Випав голод лютий у тім краї, І збіднів той муж богобоязний. І сказав до свого сина: "Сину, Бачиш, як збідніли ми страшенно І не маємо з-за чого жити. Хочеш, я продам тебе в неволю, Будеш ти живий, і ми...

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі І земля убирається зрання.. Дише тихо і легко в синяву вона, простягає до зір свої руки... В день такий на землі розцвітає весна і тремтить од солодкої муки... В´яне серце моє од...

Так раптово відцвіла любов… По стежках розвіяло обійми. Тінь тепла не втримали, або Йшли удвох не в благодать, а в бій ми.   Так неждано вицвів білий світ, Вилиняв, втомився, не набувся. Ніч на роздоріжжі вже стоїть На одній нозі, неначе бусол.   Вже із неба...

Так смутно прекрасні осіннії дні, Як з шелестом листя пожовкле спадає, Нечутно той шелест за літом ридає, Що вснуло в сосновій труні — Так смутно прекрасні осіннії дні… Краса переходу — найвища краса… Прекрасне те листя, що впало під ноги, — Як трупом засохлим...

Так чекати снігу, ніби кінця війни. Тепер це твоє світло – тримайся та борони. Звикай тепер до нього, обійми, обійми. І лише гілка чорніє серед цієї зими. Схожа на літеру, писану від руки. Зійдуться до озера чоловіки, запалять вогні, задивляться в глибину. Я запам’ятаю...

Така імла - поміж дощем і снігом, поміж думками й подихом нічним. Межи стратегом і архістратигом На бездоріжжі чорнім чорний дим. І ті, котрі виходять на дорогу між небом і землею навпростець, комусь сигналізують, може, Богу, що це ще не кінець, і хай їм грець, а тільки він один за...