Де котиться між голубих лугів Хмарина ніжна з білими плечима, Я продаю сонця — оранжові, тугі, З тривожними музичними очима. Ось сонце віри, чисте і просте, Ось сонце міри з віжками на храпах, Ось сонце смутку, звідки проросте Жорстока мудрість в золотих накрапах. І переливно блискотять...

Сорок дев’ять – не Прип’ять, – на ріці пороги, і залога супроти облоги, доки остáнніх не виб’ють. По той бік блесни – ковтають загару зі стели. Братан маріацький з костелу дує по цей бік стіни. Зі святої Галичини, як не сьомга...

Сорочка мертвих Що з леготу виткала ти, ношу я на честь каміння. Коли в темноті буджу я крики, віє вона. Коли затинаюся я, творяться складки забуті, і той, ким є, простив того, ким я був. Але згромаджень бог б’є в барабан найглухіший, і складка склалася...

Недалеко від лісу стояла хатка. В тій хаті жив чоловік Максим із сім’єю; було в нього четверо дітей, найстаршому хлопчикові Івасеві було десять літ. Ліс був такий гарний, навіть зимою не здавався смутним, бо проміж чорноліссям було там чимало й сосон, а вони завжди веселять око тим...

У Оглаві... Чи по знаку Кому цей Оглав білохатий? Троха лиш? Треба розказати, Щоб з жалю не зробить сміху. Од Борисполя недалеко, А буде так, як Борисполь, І досі ще стоїть любенько Рядок на вигоні тополь, Неначе з Оглава дівчата Ватагу вийшли виглядати Та й стали. Буде вже давно — Отут...

спальні райони мого міста це спальні мішки до котрих повертаємось пізно увечері наче птахи до своїх гнізд на дахах багатоповерхівок ми плаваємо у цьому морі морі загнузданих мрій поспішаємо зробити ще одне коло ніби білка у колесі у круговерті із котрого насправді тільки один вихід це...

Відлітаючий Спас, а на крилах – прощання лелек, Що у самість летять, ніби в душу чужу, заржавілу. Ненаповнений хліб і дощами наповнений глек, Посерпило нічним, а при березі вітер вітрила   Рве на клапті дрібні… В лабірнті життя лаборантом Влаштувало сестру чи то посестру...

Яке це славне слово — хлібороб,— Що жартома ще звуть і гречкосієм! До слів найкращих я вписав його б, До тих, які ми серцем розумієм! Який це труд, який солоний піт, Яка жага і втома життєдайна! Ну, безперечно, знає цілий світ Про роль почесну трактора й комбайна. Спасибі їм:...

розсипається птаство ніби з руки насіння і ряднина над ним розіпнута синя-синя значить випаде сніг – дарма не чекай спасіння переждемо і перебудемо – ти і я   і сніги забіліють пишні як горностаї говори гомони моя найцінніша з таїн обірвалася пісня бачиш – я...

1.   У прапорщика Пузырева при его небольшом росте был довольно длинный нос, с некоторой горбинкой. «Большой нос - не укора, - говорил он, когда кто-то касался этой темы. - Упадешь – так подпора!» - Да и вообще, - сказал он мне как-то, - от большого носа одни только...