Біла пушинка пливе над сіножаттю – легке суденце, Несене струменем вітру, куди забажає, недбалий. Десять з одного гнізда променясто розходиться щоглів; Отже, нема ні стерна, ні весла. Та й навіщо їм бути? Чи на південь, чи на північ, чи в іншу країну летіти, Біла пушинка за те не турбує....

Біла сторінка — віконце в душу, Через яке заглядає небо. Що я сьогодні повідати мушу, Щоб не втрачати право на тебе? Де відшукаю, де роздобуду Слово, що ходить пружно і дзвінко? Грішні і праведні кличуть до суду Совість мою — непочату сторінку. Серце й кістки перемісить робота,...

Над селом проплива, Ніби заснулий лебідь, Під крилом — голова. Дівчина жде на мене, Де бринять ячмені, Веселим брилем ромену Махає вона мені. Мрієм про дні прийдешні, Про те, як станем людьми. Втім, чуємо, як черешня Залопотіла крильми.

біле світло тіла вийде з-під і торкнеться увага: зараз вилетить усмішка

Приснився сон, що вже війни немає:по «зебрі» весело крокують дітлахи,і дзеленчать, як дзвоники, трамваї,і неба посміхається блакить…Та раптом - біля спаленої хатипідводиться загиблий воїн із землі,руками сірий попіл отряхаєі тихо посміхається в імлі.А я кажу йому: «Ти...

Білі акації будуть цвісти в місячні ночі жагучі, промінь морями заллє золотий річку, і верби, і кручі... Будем іти ми з тобою тоді в ніжному вітрі до рання, вип´ю я очі твої молоді, повні туману кохання... Солодко плачуть в садах солов´ї, так, як і завжди, незмінно... В тебе і губи,...

Біля вуликів на землі Лежить собі дід мій і куня. І лазять бджоли по його чолі, Як по розтрісканім зрізі пня. І лазять бджоли по запалій щоці, І він лежить собі, як неживий. Очі його, немов чорні рубці, Зашиті сивою ниткою вій. Не ворухнеться його рука — Нехай беруть собі карий мед....

Які слова — болючі, зимні — Вона поховає мене зимностями. Відчування інтимні — Зогрій моє серце інтимностями. Далеко, далеко блакитне море… В душі — опрокльонені естампи. В тебе — душа загадана, в тебе серце — хоре. Не сиди біля мапи!..

Темний ліс, стежина біла: чудно так, немовби сниться... — Причаїлась то лисиця? — Ні, гілляка поруділа: хтось її зламав і кинув. — За яку ж таку провину? Я мовчу — і ти мовчиш. День стає все гарячіш. Залишились батько й мати на узліссі на траві,— нам обід...