Минаючи убогі села Понаддніпрянські невеселі, Я думав: — Де ж я прихилюсь? І де подінуся на світі? — І сниться сон мені: дивлюсь, В садочку, квітами повита, На пригорі собі стоїть, Неначе дівчина, хатина. Дніпро геть-геть собі розкинувсь! Сіяє батько та горить! Дивлюсь, у темному...

Мамо, вечір догоря, Вигляда тебе роса, Тільки ти, немов зоря, Даленієш в небеса, Даленієш, як за віями сльоза. Ти від лютої зими Затуляла нас крильми, Прихилялася Теплим леготом. Задивлялася білим лебедем, Дивом- казкою За віконечком,— Сива ластівко, Сиве сонечко. Сад вишневий на порі,...

Сиві гриви зірниць, вузлувата дорога... Чую клич: "Озирнись!" Озиратись - на кого? Лиш опока золи - золотими степами, що всуціль заросли соляними стовпами. Під копитом змина понадземна відплата і старі письмена, і нові письменята. Незатуплений гнів підтинає коріння. До комонних огнів промовляє...

Сидів пустинник біля свого скиту Серед лісів безмірних та безлюдних І слухав пташок голосів пречудних І вітру в гіллі пісню сумовиту. Аж бач, голубка, його пташка біла, Що вже два дні не знать де пропадала, Ту ж понад ним крильцями стріпотала І тихо в нього на колінах сіла. Старий погладить...

Сижду в тюрмі, мов в засідці стрілець, Усякий звір поперед мене мчиться, Не криється від мене, не боїться, Показує, в чому хто є мистець. Лис — злодій тут, не скромник, не святець, І вовк — не музикант, а просто вбійця, Медвідь — дерун і лютий кровопійця, Забув про жарти,...

… Моя малеча стояла біля канапи та, істерично викрикуючи «апесини ма!!!», показувала рученям на підлогу. Було неважко здогадатися у чому річ: вона позакочувала всі апельсини, що лежали на тарілці, під канапу, а діставати фрукти у неї не було жодного бажання. Зате таке бажання...

Там, де Лаври золота кантата Височіє в гомоні століть, Мати Невідомого солдата На могилі, наче тінь, стоїть. Б’є вогонь з-під сивого граніту, Полум’я кипить, мов джерело. То горить велике серце світу, Що в каміння жилами вросло. А в старих очах тремтить сльозина, Що зусильна...