Ця жінка не страшна – Їй очі випив дідько, Щодень спивав, Спивав голубизну… Допоки в них Зіницям стало мілко, Що хоч уже – Заорюй в борозну.   Ця жінка не страшна – Куфайка бита вітром, Дощем холодним Стьобана не раз. Щ руки довгі-довгі?.. То –...

На всю Вкраїну червона троянда... Нащадкам не побачить краси руїн. А в лісі банди. Залізні шляхи обійняли всю землю, мов спрут. Всі люди хворіють на чорну неміч і б´ються головами на камені й питають: — Куди йти?.. А в спекулянта на спині борошна пуди. У всі кінці гадюками...

Що щастям є? Коли, немов маленькі діти, Ми усміхаємося літкам - цим тополь світанкам ніжним. Коли: від почуттів не розучилися, цілуючись, тремтіти. І Камінь коли в серці в нас - і є Наріжним. Що насолода? Навпаки: коли осінній простір Увесь в середину нас потрапля - масний французький...

Пройшли пурпурні фінікійські дні, Замкнувши цикль, і знову так потрохи Згризає час суворо – мовчазні Граніти легендарної епохи. О, неба сірість, оливо води, В густих туманах обважнілі віти, Страшна вагітність, що несе плоди, Які аж правнукам уздріти! І ці стрункі, сухі чоловіки! В їх...

То, откуда я вырос То, во что прорастает все Спрятано в сердцевине Грецкого ореха Не откладывать ни вечного, Ни сиюминутного Ежедневно думаю об этом, Будто делаю утреннюю зарядку Человек внутри грецкого ореха, Разбросанный по деревьям Ничего не умеет говорить,Даже шепотом Мне хочется туда...

Серед ночі Київ Криється туманом. Розмовляє вітер З бронзовим Богданом. — Облітав я,— каже,— Вулиці всі чисто. Як змінився Київ, Це прадавнє місто! Де вітри гуляли, Там нові квартали... А Богдан зітхає: — Що там ті квартали… Нині і кияни Зовсім інші стали. Я сто...

середина осені попереду ще півроку холоду ще довго нам мерзнути в руки і видихати пару прокидатися під монотонний стукіт дощу в такі дні тільки і залишається що перебирати пошту старі квитки на концерти й футбольні матчі займати свої місця на сходах біля входу в метро поміж бомжами що сплять...

Herr, es ist Zeit! Р. М. Рільке Час, Господи, на самоту й покору. Все про цей час нагадує: вага Знекриленого тіла перше срібло На скронях та пооране чоло. І під чолом ті, що колись горіли, А нині глибше й глибше западають І пригасають — ті неситі очі… Бо зір звертається до себе,...