Забудь і коней вороття Не бий у боки стременами, Бо не зупиниться життя З тим, що минулося між нами. Пожовкле листя відлетить. Натомість виросте зелене… Не засмути щасливу мить Зів’ялим спогадом про мене.   1994 р.  

Я записую кілька слів у розбухлу книгу прощань сидячи біля бухти овечої голови – п’ючи - між уривками - чай і бруклинським чайкам кирилицю на серветці залишу на пам’ять – вона їм... але обопільна залежність – себто життя навзаєм підтверджується...

Дівчина, яка була ще вчора, З пазурами, вставленими в сьогодні, Зима - посестра весни, старша і злегка хвора, І ці білі долоні - білі, підступні, холодні. Це завтра вона вискочить на схил І на санках разом зі мною полине в очеретяне щастя, Сьогодні - ні, сьогодні це - ворог, ...

Прощайте, товтри круглогруді, І ти, гніздо Кармелюка, Де й досі бойові погуди — Мов червенциі чумака, І ви, якри крутоберегі, Де стільки раз лилася кров... Прощайте скомпії, береки: Побачимось не скоро знов. Минуть роки, і кров зашерхне, І висхне Збруч, мутна ріка — І тільки пісня...

1 Усе буде ОК. Моє серце вже б’ється рівно. Мова буде прямою – вирівнювач кардіограм. Поміж мало-, багато- і геть безслівним Обираєш доцільний пунктирний грам   І будуєш мов пам’ятник, бо переклав на ліву З мови правої, мов до кишені правнука, І рука монументова...

Её амбиции не знали таких высот, Её иллюзии не знали таких падений.   От одиночества не спасёт Ни тот коньяк, что она сосёт, Ни те слова, что ей шепчет гений, Слова, что сыплются, как песок В её расширенные зрачки.   От слепоты – череда прозрений.   Она нашарит свои очки, Оденется и...

Кривавії зорі світ повідають... Слово о полку... Лежиш, скривавлена і скута, Мов лебідь в лютім полоні. Яка ж страшна Твоя покута! Які глухі, жорстокі дні! Міцна, як смерть, Твоя в´язниця, В ній морок смороду і мла. Невже ж Тобі ще може сниться, Що вільна Ти колись була? Що над ланів...

А місяць зненацька на сонячний обрій наскочив. Нехрещений вітер лютує і лупить в язичницьку жерсть. Десь пси розривають ще теплу поезію вовчу, Шматують так злісно. У небо здіймається шерсть.   Крильми ненароком розкидають птахи новини, Двигтітиме горами вічна затемнена мла. Порубані...

* Чорно-біла, галаслива, В неї «пісня» скреготлива. Все блискуче полюбляє, Нишком в схованку ховає. Поглядає ізвисока, Це – …. (сорока)-білобока.   * Спить удень, вночі літає, Величезні очі має. В нього кругла голова, Що за птах оце?...

Птахи летять до літа, Жовтень – під мокрим плащем. Чаша моя долита Вже не вином, а дощем. Спасибі й на тому долі – Страшно, коли пуста. Осінь в моєму полі, Озимина негуста Вимокне чи перемерзне: Зима – небезпечна пора. Надіюся, може, на весну Виживе нива котра.