Дівчина, яка була ще вчора, З пазурами, вставленими в сьогодні, Зима - посестра весни, старша і злегка хвора, І ці білі долоні - білі, підступні, холодні. Це завтра вона вискочить на схил І на санках разом зі мною полине в очеретяне щастя, Сьогодні - ні, сьогодні це - ворог, ...

Прощайте, товтри круглогруді, І ти, гніздо Кармелюка, Де й досі бойові погуди — Мов червенциі чумака, І ви, якри крутоберегі, Де стільки раз лилася кров... Прощайте скомпії, береки: Побачимось не скоро знов. Минуть роки, і кров зашерхне, І висхне Збруч, мутна ріка — І тільки пісня...

1 Усе буде ОК. Моє серце вже б’ється рівно. Мова буде прямою – вирівнювач кардіограм. Поміж мало-, багато- і геть безслівним Обираєш доцільний пунктирний грам   І будуєш мов пам’ятник, бо переклав на ліву З мови правої, мов до кишені правнука, І рука монументова...

Её амбиции не знали таких высот, Её иллюзии не знали таких падений.   От одиночества не спасёт Ни тот коньяк, что она сосёт, Ни те слова, что ей шепчет гений, Слова, что сыплются, как песок В её расширенные зрачки.   От слепоты – череда прозрений.   Она нашарит свои очки, Оденется и...

Кривавії зорі світ повідають... Слово о полку... Лежиш, скривавлена і скута, Мов лебідь в лютім полоні. Яка ж страшна Твоя покута! Які глухі, жорстокі дні! Міцна, як смерть, Твоя в´язниця, В ній морок смороду і мла. Невже ж Тобі ще може сниться, Що вільна Ти колись була? Що над ланів...

А місяць зненацька на сонячний обрій наскочив. Нехрещений вітер лютує і лупить в язичницьку жерсть. Десь пси розривають ще теплу поезію вовчу, Шматують так злісно. У небо здіймається шерсть.   Крильми ненароком розкидають птахи новини, Двигтітиме горами вічна затемнена мла. Порубані...

* Чорно-біла, галаслива, В неї «пісня» скреготлива. Все блискуче полюбляє, Нишком в схованку ховає. Поглядає ізвисока, Це – …. (сорока)-білобока.   * Спить удень, вночі літає, Величезні очі має. В нього кругла голова, Що за птах оце?...

Птахи летять до літа, Жовтень – під мокрим плащем. Чаша моя долита Вже не вином, а дощем. Спасибі й на тому долі – Страшно, коли пуста. Осінь в моєму полі, Озимина негуста Вимокне чи перемерзне: Зима – небезпечна пора. Надіюся, може, на весну Виживе нива котра.

Птахи, наче снайпери так мітко прострілюють небо Під яким живеш ти. Ось де справжня свобода. Птахи - це символ свободи, Адже ніякі кайдани суспільної моралі їх не тримають. Суспільство їм не вказує що правильно, а що ні. Вони літають собі вздовж цього яскравого неба, Тим самим показуючи...

З мого серця вилітають птиці. Вилітають. І летять, летять. В небі їм ніде не зупиниться і не повернутись їм назад. Білі й жовті птиці вилітають, а за ними — чорні й голубі. Вилітають. В голові ж лишають тільки біль і пустку по собі. Повернись у серце, біла птице! Жовта птице, там гніздо...