Ось де він відчиняє свої кишені, Розчиняючи шепіт обіцянок в дощ. Я чекаю тебе на пласкій траншеї, Перед потягом –зустріч, майбутній Дож.   У Венеції води ховають привидів Із скляними очима по той бік сну. Приєднай мене до своїх мішеней, Розірви сорочку мою...

ось і все – осінньо і безбожно бити дзеркала – моя стихія… падає на воду пил дорожній холод пробігається по шиї   сонце десь у ранку на порозі з ароматом свіжої отрути… я зустріти янгола невзмозі надто не стикуються маршрути   але біль наскрізний і...

+ + + Ось і добра нагода подякувати за можливість народитися в двадцятому столітті. За можливість побачити берегову лінію історії, за можливість зійти на переповнені перони, що повільно порожніють і затихають. Як не подякувати за нагоду писати листи від руки, безнадійно...

+ + + Ось і тобі, Магдалино, різдвяної ночі нічого не світить, скільки не стій на розі. Де вони, ті рішучі і ті охочі – чоловіки, що приходили в радості і тривозі. На Різдво, Магдалино, ніхто не хоче любові, на Різдво всі хочуть радості і надії. А любов – це...

Ось іще одна з України. Голос у неї хрипкий, але не тремтить. Навіть коли у залі кажуть, що не годні більше слухати всіх цих страшних історій. Говорить довго, так само довго, як вигорає підпалена ракетою бібліотека. Тільки тричі робить короткі паузи: коли механізм геноциду скрегоче...

Ось панський двір! На згір´ї край села пишається на сонці, наче рожа. Тиша довкола нього залягла. Старезні липи, мов жива сторожа, стоять при вході, клумби і травник, кругом жива глогова огорожа. крізь браму вглиб двора мій зір проник: увитий ґанок диким виноградом дрімає в тіні, як...

ось риба брунатна і ось брунатна ріка тече ти стій, не торкайся тут га́ряче тут пече тут ріки каво́ві, повні солодкої чорної крові мі́cта тут тісно тісно мені існують такі любові, що душу випалюють згу́бні любові й сумні в жилах вирує лють нехристиянська з...

Осяяна Сонцем. Зневірена в диво. Запитують губи: «Буду щаслива?» Відповідають Кохані вуста: «Будеш щаслива, Тисячі «да!»   Осяяний Сонцем, Зневірений в квіти, Запитує в неї: «Зможу я жити?» Відповідає Квітка для нього: «Вір у...

От і все… Мов зоря, одгоріло кохання… Одцвіло, облетіло, мов з дерева лист. Хай очистить страждання. Хай зцілить страждання. Хай воно воскресить! Ти поплач, пожурись… В наших зустрічах криються наші розлуки. Наше щастя гірчить, як полин навесні. Хай тебе возвеличать цей...

От і ще одна ніч без тебе. Я її проганяю, чужу. Вона йде, понуривши небо, Наче голову – за межу. Відчуває свою провину – Ми ж із нею були одні. А ти де, моя єдина? Твої які ночі і дні? Чути часу бадьорий цокіт – Заклопотаний день іде. А навіщо мені той клопіт, Коли...