(Ідилія) І Співають у пісні, що нема найкращого на вроду, як ясная зоря в погоду. Отже, хто бачив дочку покойного сотника Таволги, той би сказав, може, що вона краща й над ясную зорю в погоду, краща й над повний місяць серед ночі, краща й над саме сонце, що звеселяє й рибу в морі, і звіря в...

Осениця – не гучні обжинки, А спокійний гуртовий обід. Мов по краснім літі на поминки, Сходиться в неділю всенький рід. Будуть каша польова, горілка, Квашені і свіжі кавуни. Зрине пісня, наче перепілка, І замре у гонах тишини, Бо у вирій спомином полине Сивокрила бесіда батьків. Осениця...

Уже не було сили нести отой тяжкий хрест прокляття, що добровiльно взяв на плечi, i перед тим, як накинути на шию холодну змiю зашморгу, Юда Iскарiотський востаннє глянув на вутлу яблуньку, неподалiк якої розмовляв з Учителем, впавши перед Ним на колiна. — Господи Iсусе Христе мiй,...

Це не дощик накрапа. Це пташки. Летять у вирій.

Осінній вихор так жалісно грає, Заводить, стогне, шумить за вікном, Мов окаянних, скимить, завиває, Б´ється під вікнами чорним крилом… Душе проклята! Душе з того світа! Чую твій голос і плач чую твій, Про що тебе жалість пригнала з засвіта?. Буду молитись за твій упокій! Глядять...

Осінній вітре, що могучим стоном Над лісом стогнеш, мов над сином мати, Що хмари люто гониш небосклоном, Мов хочеш зиму, сон і смерть прогнати — Що у щілинах диким виєш тоном І рвеш солому із сільської хати, Зів´яле листя гоном перегоном По полю котиш, — вітре мій...

Осінній день бухикав хрипко, Укрившись хутром листяним. За сторчаком хворостяним Зурмила бджіл прощальна скрипка, Де молоденький сонях цвів Між лисих макових голів. Мак співчував йому: – Чого це Так запізнився, Йде ж зима? – А сонях, влюблений у сонце, Лиш посміхався крадькома. І...

Осіння ніч… Коротка, як і влітку… — Ніщо не вдієш, дівчино, прощай! — Я буду ждать. Повернешся ти швидко? — Я буду вірною!.. Не забувай!.. Був ясний ранок. Злотом старовинним прозорився напроти сходу ліс. Усе здавалось довіку незмінним, як ти сама в спижевій...

І. Життя людини вбачалося йому маленькою ртутною кулькою, яка то розпадалася на безліч майже невидимих кругляшок, то притягувала подібні собі кульки, зливалася з ними і ставала більшою, красивішою, невпізнанною серед собі подібних. Часто градусники розбиваються і виплескують маленькі...