Сергію Пантюку Ностальгія – це слово із присмаком кави, Цигаркового диму і голосу хриплого. Ностальгія – це слово до біса цікаве, Особливо, коли сорок років за вікнами,   Особливо, коли хтось постукає в двері, Стільки років нечутий і на спогади щедрий. Особливо, коли до...

Ночей серпневих шоколад гарячий. І я собі, поранений, гіркий, Роки останні на молитву трачу. Пишу уже не пісню, а казки. Моя душа, як і душа народу, Язичество своє пережила. Люблю церкви, породу і природу, Печальний шум пташиного крила, Стежини вовчі проклятих поетів, Смирення...

Ночі безмірнії, ночі безсоннії, Горе моє! Мозок наляжуть думки невгамовнії, В серці грижа, мов павук той, полоннії Сіті снує. Виром невпинним бажання сердечнії Рвуться, летять — Вічно невтишені і безконечнії… Мов на свої мене крила безпечнії Схопить хотять. Де ви так рветесь,...

Дежурство в ракетных войсках - под землей, особенно в ночную смену, очень способствует всяческим размышлениям. Сидишь себе в наушниках, вслушиваешься в эфир, переполненный различными далекими сигналами, к которым быстро привыкаешь, как к фону, и уносишься себе мыслями далеко-далеко. Или в то...

О думи мої! О славо злая! За тебе марно я в чужому краю Караюсь, мучуся... але не каюсь!.. Люблю, як щиру, вірну дружину, Як безталанную свою Вкраїну! Роби що хочеш з темним зо мною, Тільки не кидай, в пекло з тобою Пошкандибаю ... Ти привітала Нерона лютого, Сарданапала, Ірода, Каїна, Христа,...

О земле втрачена, явися бодай у зболеному сні і лазурове простелися, пролийся мертвому мені! І поверни у дні забуті, росою згадок окропи, віддай усеблагій покуті і тихо вимов: лихо, спи!.. Сонця клопочуться в озерах, спадають гуси до води, в далеких пожиттєвих ерах мої розтанули сліди. Де сині...

О Космосе великий наш, безмежжя розпрозорене! Ми із Землі блакитної мчимо у далі зоряні. Ми всі до тебе звикнемо, раніш ти був відчужений. Далеко ми проникнемо! Наш вік — такий напружений! О Земле, наше золото! Ще людство в нас розколото, а буде ж жить родиною братерською, єдиною. А буде...

Що ся степом за димове густо закурили? Чи то мрачка осідає, стеляться тумани? — Не мрачка то осідає, не туман лягає, Гей, то ляхів сорок тисяч в поход виступає. А в неділю на розсвіті полк козацький скорить, Тоді молод Наливайко до коня говорить: «Ступай, ступай, ворон коню,...