Марія ШУНЬ

Перехрестя: бульвар Шевченка

і американська вулиця

 

в зоряне есперанто

пробиваються первні

інших мов

 

їм не треба дрес-коду

для наших тіл

що рухаються у натовпі

розмашисто

до своїх граматик-лексусів

янкі-снів

 

Шевченко приміряє льон на себе

та й засмутиться –

льон линяє

 

наша українська

теж блідніє

у червонолицому світі

 

дерева заколисують шумні авеню

квітковими евтаназіями

на англійську

чашами ліхтарів осколками

мандаринно-іспанської

 

заповітами

на новий день

не забутися

не розбитися

на бульварі Його Імені

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Черепки епох.

втомлені мозком чужим

насаджені на кібер-кості

зі своїх тяжких ерудованих кіловат-

-рим безсезонних дримб

вони закликають у гості

рею-кібелу її світанковий верхмат

 

закони пропорцій гончарні

тілес та зерен смажений спліт

кусачий

на їхньому тлі

у твою ранкову часо-кав’ярню

увірвався чужий болід

і на тебе за кимось плаче

 

бо душа на душу бо орда на орді

помішані діти на кровнім суді

 

бо ми каменю на каменю не залишили

на їхній колись воді

ми краплі води не скапнули

на їхній розжарений камінь

 

лише

відтоді

ми черепками мов ґенами з капсули

стали в музейній рамі

 

і вже

та любов як вода і глина нікому з нас не належи’

 

де є моє а де чуже

в галереях

знає одна лиш верхматна рея

світанок що стереже

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Та весна

та весна вона готова була

увійти в його дім

і поклонитися всім божкам

попід мисниками

та ліжником

 

а він провів її

повз ложе своє

до виходу – не в літо ти

називайся ранньою

 

а потім у нього був

літо-в зеніті-приступ

уже безбожно

пізній

спечений

 

стрілки сповзли

поза іншу пам’ять

де він її обнімав

на світанку

таку ще теплу

зелено-

-ранню

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Гаїнка і Домовик

І скільки криниць надпив

і людям кутків наджив...

 

натягне їй книг зі старих русел

там де зорі лічилкував бусел

 

де вічне тепло нема криг

нема з л и х

 

а вона

поклониться в пояс йому

такому

що знається на “до дна”

 

за його коренасті руки

котрому все на часÍ

особливо букви всі

і звуки

до останньої коми

і перуна

 

знову він притягнув їй щось-

ос-сь

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Із Columbia edu.com

манна небесна

звисає борульками

мов біблійний казус пустель –

з Льодовитого океану

пахне смаженим

 

манну довго

розкочегарювали

змерзлі нащадки

з кубиками льоду

до вечорів

із віскі-біблією

 

де

виводили піскам

енциклопедію

жовтим науковим кольором

чи зжовкло-вигорілим

 

з кількома шпильками для волосся –

 

фіґурка як влита

мойсейна скрижальна

матері Пустелі

монополярний простір

 

на долонях віршо-індустрії

визріває старий мозоль –

римувати

єрусалимно та римно –

 

вітчизняна гомеопатія

все ще тернинами вимірюється

любовно-постільним режимом

із кубиками льоду до ран від лібідо

пустелями на душу

гранчаком-німбом у руку

пісками перепляженими

сподіваннями на сорок мойсейних сорóк

 

та давай старино не наговорювати

на молодий вік

ще можливо він і не з віскі

птаха випишем на кредит

не льодовитого

 

і він згірдливо піде -

пан або пропав -

обдирати з зірок

обдирати з чужих

поезо-лахмани

відторгати пустельний пісок

 

він протуркоче я люблю море

він протуркоче я люблю ліс

і простоходячих жінок

у хвилях

синьо-зелених

 

а у вашому світі

там тобі хтось

позлітку підкине

під подушку із жовтих тернів

а сон вкраде

 

і кубик льоду

єлейно

вкладе до віскі

а пісок в очі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кропива

сонце “в ударі”

день у жмурках

вся у кліточку

квіточка

й Волосожари –

балагурка я

 

там де дитинство “крутило сонечко”

на турніку

веснянкували навперегоночку

носом в кропиву весни в соку

 

та кропива кудись

пішла собі поза гай

це як жіночий дембель

підбігає малесенький підбігай –

вся секретна секреція зелені – перемогти!

і жалить всіх – прорвана квітка дамби

 

і простуєш ти до отого клову*

в прохолодну бороду відпочити

намиваються із водою діти –

явка на власне життя обов’язкова

 

 

 

 

* клов (арх.) – волога, вода

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Бітки.

 

а школи грають

у бітку й класики

з учнями що грають

у доросле життя

 

доросле життя

прорізує стрічку

ножицями

у вечірній клас

 

повний місяць

собі розпальцьовує

очі й уста –

за всім стежити

за семестрами

класомірними

 

шахи-класики

підстрибують

на противогазах

вуличних бруків –

нам би в заочне життя

подалі від

денних шлагбаумів

 

я відкриваю очний шлагбаум –

опс-с!

потоки світла

ллються на землю -

пся

 

небесні бітки задвиготіли

у звичному ритморежимі землі –

класики-поети освітлені зорями

ТВ-зірками

обклеєні неонами

бікіні

кедами для біток

 

від них рятують

лиш супер-стійкі

до неону історії

псі-факторні

парасольки шервудські

наче шлагбауми

 

бо західний вітер

ризикує розбитись

об космічне сміття

через їхні зливи

їхні вуалі

тропіки мух

 

і я ризикую розбитись

об звичну бітку

та класики

не той вже вік

не та вага

шлагбаум

ніч

 

якщо знову

не ризикну

виставитись на сонце

на ранок

я вся як є

без парасоль

і зірко-класиків

без

кедів

опс-с

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сюжети

а назавтра шукай новий логотип -

видивляйся себе крізь дзеркальця нових автівок

і все зроблене куркалаба

набирає обертів

відриваючи ласі шматки

у точності

 

а потім

вибирає

аварійне вікно –

для приземлення

та перероблення

 

де вічно таке картате

і тривіальне життя

все потребує

вічних сюжетів

все портретує

 

...от наприклад із пальмою

 

шкіри наші тиснені сонцем

мов папіруси клинопишуться

між собою

а на них

скрижалі заповідей

на це літо - як зимою

вижити

у відкладеннях

вітаміну D нехитрого

що кохається із земноводними

в побуті двоповерховому

через дзеркальця

нових автівок –

 

їхнім власником

3-D-митником

 

...і клинописи наших шкір

відтиснених

запрокинуто

крізь дзеркальця

ген за пальму

що найвища є

там де Берег

СлоноКості йде...

 

а назавтра інший слід прийде

в гості досвіду

що без D іде -

 

авітаміноз

на авта вже

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Жорна

відмірювалася пам’ять

пейзажами

заварювалися слова

досхідсонцями

крутилися жорна

натільні

і століття зношувалися

майками –

 

на тільняшці тій

монтувався світ новий

із пейзажами

досхідсонцями

жорнотілою майкою-

-викрійкою

 

світлами

розпашілими

понад пам’яттю

зубчиками

смужками

рядками синіми

непідрубленими

ліжками

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Троянди

війна між білою і червоною троян...

мовчання під біло

шал під черв...

виграло тр...

 

прийдуть нові доліцефальні

і брахоцефальні

виміряють собі черепи

створять нову шнуркову

культуру маріонеткам

 

із тими ж

трояндами у руках –

заради когось

ради трійці

тертя усе витримає...

 

трійні маріонетки

водили шнурководів

довколо колючок

троянд

виграло червоне

на біло

 

біль чорний

 

корона жовтій троянді

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Осінь

 

відібрали найкращу цитату на пам’ять

де червоним курсивом виділено любов

а поблідла любов впала тобі на рам’я

бо живеться давно їй або-або

 

хтось захворів на канонічну любов

а кано-любов затряслась чорногузкою

втисла подвійну фотку в гламурний альбом

а канон став тобою-друзкою

 

і рече мов на клей не убий не вкради

не лжесвідч по чуже не висни

жовтим військом такими друзями вимощені мости

з урнами від цитат про дійсне

 

а тіло-сонце дерлось по стінці

йому боліли друзяні руки

і довгий холод в його печінці

на канонічні цитати-звуки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виток

 

і на тебе вбирають пагОни

а весна випускає пАгони

в колі хакових крітських

биків-рогачів

на яких старовіцькі

жіночі фігурки фрескові

заклинали пів-місяці дискові

не спинитися в полігони

в колі їхньому а йти далі слів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

читати