Самотнє марево торкає хмари-щогли, Невидимі лаштунки, видива небес. І день - ніякий, не найкращий, не на часі довгий, І ніч, і сам за ними щез. У них живеш - у тих, у кому дихань Із подостатком вистача навік на всіх. Це - тут ми чуємо шуми, а там лиш акварелі схлипувань Разом з вологою...

Тяжким хрестом лежать шляхи, Ясні в ночах, вони сліпі вдень: Рамено — з заходу на схід, Рамено — з півночі на південь. І так розп’ята — віки,— Вогонь буття не загасила. Невичерпаний дух який! Яка непереможна сила! Гноблять, калічать, труять рід, Ворожать,...

Літоб´єднанню "Планета Наступного Слова" присвячую   ПЛАНЕТА НЕКСТ ЛОГОС   Це здіймання в атаку під кулі сарказму, і чавлення іншості танком. Вірші у самвидаві як цвіт на морозі, у березні, перші ластівки в літературній весні. Сісти за ці столи як престоли , через...

Лежу я безсонний. Ніч темна, І дощ цюпотить у вікно… Бог зна що верзеться наяві, А думка усе про одно. Усе про ту волю святую, Що, страчена, так дорога, Так чудно хороша! На серце Знов сум цілоденний ляга. Розпука обхоплює душу І чорні думки шевелить: "Ні, воля — то сон, а на...

На декаду в Ташкент з України прилетіли і старші майстри, і з молодшої їхньої зміни два поети: обидва — Дмитри. Заповняють картки в готелі, аж підходить дівча:— Я — Зухра, — усміхаються очі веселі до гостей з-над Славути-Дніпра. У руках записна в неї книжка: —...

Дайте мені коня мого, Дайте вороного; Пустіть мене, пустіть мене В поле на дорогу. Я уздою золотою Коня зануздаю; Вітром буйним пронесуся До рідного краю. Кінь козачий — не ледачий — Полетить до стану. Між хатами, курінями, Як вкопаний, стане. Та й скочу я з вороного, Землю поцілую,...

Недовго жив я ще, лиш сорок літ, і сил не тратив на пусту мамону. Невже ж уже минув я свій зеніт і розпочав спадистий шлях до склону? О бідна расо, що такий твій плід слабий! Хвалиться ним нема резону. Та й швидко ж той твій метеор поблід, не мавши навіть доброго розгону! Аж соромно, та що...

Тупав, шпортався, ліниво минав (а де й не минав) бурі плями випорожнень, що ляпнули колись із пасажирського, великий палець на нозі крізь шпару в розірваній кросівці мацав холодні, ковзкі від масного нальоту, камінці й робилося лоскотно. Поживи було не рясно: що пси похапали, що горобці...

Недоречно вітру у склянці втратити цноту блуду. Відсвітив ореол одежі у клинописі ляльки вуду. Не розімкнеться ороборос в переродженні у людину. Ти у колі життя на колінах, зв’язаних в кабукі годину…   6. ХІ. 2014 р.

незабуті слова обертаються тінями поночі на пошерхлих вустах залишається присмак золи так вмирають дерева уже не благаючи помочі так ідуть від людей із якими життя прожили   ці слова проступають на шиї синявими жилами у долоні неначе в колисці гойдаються і за неписаним правом себе...