Невже ти народився, чоловіче, щоб зазирати в келію мою? Невже твоє життя тебе не кличе? Чи ти спізнав життєву путь свою на цій безрадісній сумній роботі, де все людською мукою взялось. Ти все стоїш в моїй тяжкій скорботі, твоїм нещастям серце пройнялось моє недуже. Ти ж — за мене вдвоє...

Самотнє марево торкає хмари-щогли, Невидимі лаштунки, видива небес. І день - ніякий, не найкращий, не на часі довгий, І ніч, і сам за ними щез. У них живеш - у тих, у кому дихань Із подостатком вистача навік на всіх. Це - тут ми чуємо шуми, а там лиш акварелі схлипувань Разом з вологою...

Тяжким хрестом лежать шляхи, Ясні в ночах, вони сліпі вдень: Рамено — з заходу на схід, Рамено — з півночі на південь. І так розп’ята — віки,— Вогонь буття не загасила. Невичерпаний дух який! Яка непереможна сила! Гноблять, калічать, труять рід, Ворожать,...

Літоб´єднанню "Планета Наступного Слова" присвячую   ПЛАНЕТА НЕКСТ ЛОГОС   Це здіймання в атаку під кулі сарказму, і чавлення іншості танком. Вірші у самвидаві як цвіт на морозі, у березні, перші ластівки в літературній весні. Сісти за ці столи як престоли , через...

Лежу я безсонний. Ніч темна, І дощ цюпотить у вікно… Бог зна що верзеться наяві, А думка усе про одно. Усе про ту волю святую, Що, страчена, так дорога, Так чудно хороша! На серце Знов сум цілоденний ляга. Розпука обхоплює душу І чорні думки шевелить: "Ні, воля — то сон, а на...

На декаду в Ташкент з України прилетіли і старші майстри, і з молодшої їхньої зміни два поети: обидва — Дмитри. Заповняють картки в готелі, аж підходить дівча:— Я — Зухра, — усміхаються очі веселі до гостей з-над Славути-Дніпра. У руках записна в неї книжка: —...

Дайте мені коня мого, Дайте вороного; Пустіть мене, пустіть мене В поле на дорогу. Я уздою золотою Коня зануздаю; Вітром буйним пронесуся До рідного краю. Кінь козачий — не ледачий — Полетить до стану. Між хатами, курінями, Як вкопаний, стане. Та й скочу я з вороного, Землю поцілую,...

Недовго жив я ще, лиш сорок літ, і сил не тратив на пусту мамону. Невже ж уже минув я свій зеніт і розпочав спадистий шлях до склону? О бідна расо, що такий твій плід слабий! Хвалиться ним нема резону. Та й швидко ж той твій метеор поблід, не мавши навіть доброго розгону! Аж соромно, та що...

Тупав, шпортався, ліниво минав (а де й не минав) бурі плями випорожнень, що ляпнули колись із пасажирського, великий палець на нозі крізь шпару в розірваній кросівці мацав холодні, ковзкі від масного нальоту, камінці й робилося лоскотно. Поживи було не рясно: що пси похапали, що горобці...