Електронна бібліотека/Проза

ГойдалкаОлексій Ганзенко
АлергіяОлексій Ганзенко
Доля знахаркиГанна Заворотна
ВіршіОлександра Григорчук
«На ріках вавилонських… Кілька думок про повернення». Фрагменти з книжкиАндрій Зелінський
П´ятий пар. УривокМаксим Гах
ПоверненняГанна Заворотна
Із циклу «Загублені значення»Лілія Войтків
Осточерствілі ангелиОлексій Ганзенко
Поет і ковчегОлексій Ганзенко
«Психи двух морей». III ч.Руденко Юрій
«Психи двух морей». II ч.Руденко Юрій
«Психи двух морей». I ч.Руденко Юрій
Сучасні борделіХристина Букатчук
Афродита. Античні міфи в сучасній обробці (фрагменти)Антоніна Спірідончева
Руда Кобилиця. Зі збірки «Амазонки»Антоніна Спірідончева
ВіршіОльга Соколовська
Не хотілаОлексій Ганзенко
РозглядиниОлексій Ганзенко
Лукій вмираєОлексій Ганзенко
коли скінчиться війна ми знову вирушимо на схід...Олександр Андрієвський
революціонери молоді і старі...Олександр Андрієвський
з віршами аполлінера у рюкзаках...Олександр Андрієвський
революції у моєму місті зазвичай починаються восени...Олександр Андрієвський
пластика твоїх пальців кожна лінія злам...Олександр Андрієвський
середина осені попереду ще півроку холоду...Олександр Андрієвський
чим східніш і південніш здається тим холодніш...Олександр Андрієвський
вони прокидалися зранку і дивились новини...Олександр Андрієський
15 років без себе (Загублений)Ксенія Циганчук
Така любовОлексій Ганзенко
Убити ВладикаОлексій Ганзенко
Хто ж порятує Світ?Олексій Ганзенко
Йди геть, зухвалий весняний ранок...Олеся Гунько
Завантажити

Тупав, шпортався, ліниво минав (а де й не минав) бурі плями випорожнень, що ляпнули колись із пасажирського, великий палець на нозі крізь шпару в розірваній кросівці мацав холодні, ковзкі від масного нальоту, камінці й робилося лоскотно. Поживи було не рясно: що пси похапали, що горобці пороздзьобували, що галки; доп’яв мокрий, липкий до рук, тягучий кавалок якоїсь мертв’ячно-білої здоби, не кусав, а скорше сьорбав позбавлену смаку й запаху масу, та то виходило навіть на краще – де ті зуби! Човп, чавучив білі вологі ляпки напіврозкладених серветок, прокладок і зморщених газетних клаптів. Обіч, скраю химерної барвистої плями якогось блювотиння, угледів наче шмат клоччя, взяв і пхнув до діри в куртці, та правила за кишеню.

Лоскотало палець. Сів на шпалу, стяг кросівку й надів на ногу шкарпеткою сивий, росяний зсередини, пластиковий пакет, від якого тхнуло псованою рибою. Надибав пляшку. На її денці рожевіло, на етикетку не глянув, перехилив – язик не відчув нічого, але він не переймався – просто його язик нічого не відчував.

Рясніше заляпало з неба.

Колійники в яскраво-помаранчевих камізельках крутили гайки й голосно матюкались. Не підходив, пхнув носаком жовту картонку, перейшов на інший бік і поволі, сторожко, наче зляканий пес, посунув назад, до станції. Звів комір, хоча знав: марно. Доведеться лізти сохнути в бойлерну.

Низенький тілистий залізничник у великому, круглому, схожому на пательню, кашкеті дріботів назустріч, певно йшов до колійників. Відступив, підождав поки залізничник пройде. І озирнувся. Він не любив озиратися – йому лущало в потилиці та поймало в спині. Але тут озирнувся.

Він таки знав, коли озирнутися. Знав, відчував, як розумна дика тварина відчуває, що діється позад неї. Власне, він і був твариною... Тілистий шпурнув недопалка.

Крихітна жовтенька цята добре вирізнялася між сизого щебеню і він мерщій кинувся до неї. Кросівка миттю злетіла з пластикової шкарпетки, а за два ступаки сповзла й шкарпетка. Та він уже бухнув навколішки і накрив недопалок собою. Краплі нудно дзьобали в спину. Він тихенько відсунув кілька камінчиків, потім запхав руку під пахву (це було найсухіше місце) й ретельно витер долоню об те, що було колись сорочкою; наблизив тремтячі, схожі на курячі пазурі, пальці до недопалка та обережно, дбайливо, двома чорними, заокругленими всередину нігтями, добув його з-поміж камінців.

Чинарик хирно димівся – тютюну до фільтра залишилося на пів мізинця. Він ліг, насунув на голову куртку, влаштувавши собі біля обличчя крихітний курінець, акуратно торкнувся нечутливими губами фільтра і вдихнув...

Сухотні легені сповило тамуючими пелюшками диму. Він заплющив очі й затих. Згори у висмальцьовану болонью куртки монотонно сік дощ. Краплі знаходили його оголені бік і спину, босу скоцюблену ногу, він утім не зважав. Він знав, що недопалок скоро згасне, в нього дві – три затяжки – не більше, і боявся втратити бодай крихту тії блаженної гіркоти. Він ощадливо випустив теплий дим у курінець, аби спожити його потім ще.

Щось турнуло в бік, за мить знову, дужче. Але в нього залишалась іще ціла затяжка, принаймні півзатяжки, й він терпів. Нараз шарпонуло куртку, нищачи його катрагу, його затишну туманність...

­ – Встать! – над ним височів міліціонер – щуплявий хлопчак у неозорому (куди тому залізничнику) кашкеті.

Він зиркнув на край фільтра, там іще полускувала, червонілася тонюсінька плівка раю. Всмоктав її в себе. Ментові це не сподобалось:

– Ах ти бомжара! – верескнув. – Я до нього балакаю...

Хижо злетів кийок. Болонья луснула, голодний біль увіп’явся в спину, в поперек, поліз десь аж у стегно.

– Встать, сказав! Чого тут лазиш? Кто такой? Фамілія?

Сполохано шелеснув щебінь – він підвівся. Мовчки. Він давно забув своє ім’я й давно відвик розмовляти.

Здається, центуріон лише тепер допетрав із ким має справу. Відступив.

– Фу, а вонь! Ану пшол, пшол з участка! Шоб я тебе тут не бачив, животноє, поняв?!

Він хотів підібрати кросівку, та хлопчак замахнувся...

У лісосмузі він знайшов найрозлогіше дерево й заховався під ним від негоди – до бойлерної можна було рушати тільки поночі. Тут його не діймав дощ, зате падали вряди-годи з гілля стиглими сливами важкі холодні краплини. У паркому торішньому листі він вимостив кубло, насунув на голову куртку, згорнувся й завмер. Муляло бока й він згадав, що то підібрана ним на колії річ. Дістав її з кишені.

Це була лялька, яку ті, решта, називали „Барбі”, тільки без ніг і з припаленим носом. Він лежав під деревом, накрившись із головою курткою, пестив ляльчине волосся та щось невиразно, майже нечутно, шавкотів. Він не плакав. Він давно вже відвик плакати...

 

 

 



Партнери